3 Розділ

*Евеліна

Нарешті цей день закінчився. Всі гості почали помаленьку збиратися додому. І ми з Владом теж. Ми поїхали до нього додому. Цілу дорогу ми мовчали. Пару раз замітила погляд Влада на мені. Через 30 хвилин ми вже були біля брами шикарного особняку. Я ніколи тут не була. Влад вийшов, обійшов машину і відкрив мені двері. Прояв уваги. Левицький ти мене не обманиш своєю турботою. Я вийшла і пішла вперед до вхідних дверей. Влад йшов взаді за мною. Я відкрила двері у великий коридор. З правого боку була велика вітальня, з лівого теж велика і простора кухня. Будинок і справді гарний, хоча темний інтер'єр трохи лякає. 

–Наша кімната зверху.-я почула голос Влада в себе за спиною. Він точно стояв кілька сантиметрів від мене. –Наша?–Так. Тобі щось не подобається?–Не подобається. Я хочу окрему кімнату. –Можливо ти забула, але ми з тобою чоловік і дружина. Всі про це мають знати. Якщо хоч одна людина здогадається, що наш шлюб фіктивний тоді твій батько ніяк не зможе врятувати свій бізнес. 

–Мене не хвилює бізнес батька. –Справді? –Так. Я ніколи немала діла до нього, але чомусь зараз саме я стою біля тебе, а не Уляна яка набагато більше отримувала з бізнесу батька вигоду.–Ах так твоя сестричка. Я щось не бачив її на весіллі. Ти не знаєш де вона ділася? 

–Якщо так цікавить то потрібно було одружуватися з нею, а не зі мною. Тоді б вона була на видно тобі місці. –Мишко не ревнуй.-з посмішкою промовив Влад.  З чого він взяв, що я ревную? Хоча я і справді ревную. Ревную до бісиків. Чому в нашу першу шлюбну ніч він думає де ділася Уляна? І доречі де вона справді ділася? Вона б таке не пропустила. Її любов до Влада мені відома. Можливо вона хотіла вийти заміж за нього, але батько не дозволив. Якби не вона то я б заре не стояла тут і ненавиділа Влада. Але провина тут є і самого Влада. Йому було скучно зі мною, тому він вирішив почати стосунки з ще однією. Бабій. Бабій в особняку. Прям якийсь турецький серіал. Цікаво який фінал його, якщо початок такий трагічний. –Мишко все добре?-мої думки перервав Влад. Який досі стояв за моєю спиною і опекав мене своїм поглядом. 

–Так, все добре. Де моя кімната? –Наша на верху. –Моя? –Твоя кімната то і моя. –Еее ні! Мені потрібна окрема кімната. –Елю ми з тобою чоловік і жінка. Якщо ми будемо спати окремо це буде підозріло. А нам насамперед потрібно грати роль щасливої родини. Зрозуміло? 

–Мені то зрозуміло, а чи тобі зрозуміло що мені потрібна окрема кімната! –Гаразд буде тобі окрема кімната, іди на верх.-Я пішла на верх сходами. На другому поверсі було безліч кімнат. Я обрала першу кімнату по праву сторону. Відкривши двері мені відразу впало в очі велике ліжко. Кімната була не велика. Ліжко, шафа і велика книжкова полиця. І тут я усвідомила, що ця кімната належить Владу. Ну звісно Елю не було інших кімнат. Я повернулася до Влада, на ньому застигла посмішка. Смішно йому, а от мені ніяк.

–Гарний вибір.–Я передумала, я піду в іншу кімнату.-я схопила валізу і помчала до дверей. От тільки вихід був перекритий Владом. –Еее ні! Ця кімната так ця. –Я не хочу цю! 

–Мишко зрозумій тобі немає де дітися. Ти можеш не хвилюватися пару днів ти будеш в цій кімнаті одна. Я буду приходити сюди тільки для прийняття душу і по одяг.-чому я зараз засмутилася? Та що зімною відбувається! То я сумна бо виходжу заміж, то мене бісить його присутність, то я ревную його до інших, а заре що? Я засмутилася бо він буде ночувати не зімною. Да Елю тобі потрібно лікуватися.

–Гаразд. Де ти будеш всі ці дні ночувати? –В мене багато роботи. Весь час я буду або в офісі або в кабінеті.–Добре тоді я прийму душ і піду спати.–Надобраніч.-надобраніч? Це все? Супер! Просто клас. –Надобраніч.

Влад вийшов з кімнати. Сама ж хотіла окрему кімнату. От і май. Звісно мене заспокоює думка, що він буде зайнятий роботою, а не якимсь дівками. Але чому мене ця думка заспокоює? Хіба мені не повинно бути всеодно? Повинно звісно. 

*Влад 

Тепер мене можна вважати найщасливішим чоловіком на землі. Я одружився з тою яка поглинала мої думки три роки. Тим паче коли вона сама цього хотіла. Звісно вона цього не визнає. Але ж я бачу як в їх очах з'являються вогники коли я говорю про інших. Або як їх погляд шукає мій в натовпі людей. Я їй дав трохи часу звикнути до мене, до будинку. Мишка хотіла окрему кімнату. Я звісно був проти і не тому що мені цікава чи важлива думка інших, а тому що не хочу щоб вона була окремо від мене. Але тепер мені можна про це не думати. Моя мишка обрала правильну кімнату. Прям відчувала, що саме туди їй потрібно. Я такий задоволений як кіт якому поставили цілу миску молока. Але мене ніяк не заспокоює той факт, що в неї хтось є. Та розмова в саду,ті її слова про люблю. Кому вона їх говорила? Я звісно тоді повівся не дуже гарно. На кричав на неї, але це ж просто прояв агресії, ревності. Коли вона подивилася на мене тими сумними очима я просто хотів провалитися крізь землю. Та ще й коли побачив з яким настиском її батько вів мою мишку до мене, то моє бажання відкрутити йому руку посилилося. Як можна було зробити боляче тій маленькій ручці. А ті очі які були повного розчарування. В одну хвилину я хотів припинити це все і забрати її від усіх. Закрити і нікому не віддавати. Щоб вона належали тільки мені. Щоб її посмішка була присвячена тільки мені. Боже як я хочу їх побачити. Думаю вона вже заснула, а якщо навіть і встане то скажу, що заходив по одяг. Так! Саме так я зроблю.