СУПЕРЕЧКА

Істина народжується в будь-якій суперечці, окрім суперечки з начальником та жінкою.

(афоризм)

Я відстояв на вахті всю ніч і вранці побачив неподалік шхуну, що йшла тим самим курсом. Її вітрила наповнював вітер. До обіду вона нас випередила, а по обіді зникла з очей. Удень я дрімав, час від часу прокидаючись, щоб глянути на компас. Дивно, але з курсу ми жодного разу не збилися. Однак коли я вже виспався, то помітив крізь примружені повіки, як Аннет сама підправляє курс. От же шибениця! Як швидко вона все схоплює! А всього лише раз підгледіла, що і як я роблю.

Я голосно позіхнув, потягнувся й пішов умиватися забортною водою.

— Іди поїж, я там усе приготувала, — зустріла мене Аннет із рушником.

— Я тобі дико вдячний! Дала виспатися.

— Це як? Дико?

— Це дуже, дуже. Безмежно!

— То ти все бачив?!

— Тільки-но перед тим, як встав, помітив.

— Я нічого не зіпсувала?

— Ні, звісно! Ти ж бачила корабель, що обігнав нас? Він теж прямує до островів.

— Шкода, що ми не можемо так швидко, як він.

— Можемо, і навіть швидше, але нам просто не вистачає кількох вітрил.

— Давай, може, я вночі повартую?

— Ні, за моїми розрахунками, завтра близько дев’ятої години ми будемо на місці, або я з’їм свої шкарпетки! Сьогодні ми спимо по-королівськи. Потрібно бути відпочилими, коли прибудемо на острови.

— А я на рибу дивилася, там зараз багато води.

— Нормально, аби вода була солона.

— Дуже солона, — підтвердила Аннет, скривившись. — Нову рибу не будемо ловити?

— Досить з тебе, ненажеро.

— Але ж платити не треба!

— На запас не наїсися.

— Мені сподобалося ловити. І твої прикмети неправду кажуть, або ти ловити не вмієш. Не щастить тобі з риболовлею!

Я знизав плечима: чи варто було сперечатися через дрібниці? Деяким людям цукерку до рота не клади, а лише дай заперечити думку, що не сподобалася.

Ми йшли, поки ще можна було щось розгледіти, і вітрило я згортав уже в темряві, під миготіння лампи на клотику. Вечеряли з вином, потім купалися, і Аннет вже не так соромилася свого тіла. Ми підпливли до якірного троса, що йшов під воду. Він схожий на сизалевий, явно органічного походження: легкий, але стає жорстким, коли намокає. Тримаючись за нього, теревенили про всяке. Згадували кумедні випадки, що траплялися з нами та нашими знайомими. Про деякі я не знав, і Аннет зі сміхом ділилася зі мною спогадами. Іноді торкалися рук одне одного, і ці доторки були мені приємні, хоч я і не намагався торкнутися її навмисно.

Знову плавали й повернулися на борт уже тверезими та трохи втомленими.

— Я книжку знайшла. Хочеш, почитаю?

— Що за автор?

— Жорж Санд "Консуело"

— О, ні, тільки не це!

— Чому? Ти її вже читав?

— Це явно чтиво покійної графині Емілії. Не здивуюся, якщо вона й дочку назвала на честь цієї письменниці.

— Але ж автор — чоловік, Жорж?

— Її справжнє ім’я — Аврора Дюдеван, жила вона років двісті тому і навмисне писала під чоловічим псевдонімом. Любила носити чоловічий одяг, до речі. У неї була сила-силенна любовних історій, хоча спочатку її шокувала правда життя і близькість із чоловіком. Вона в юності вірила, що кохання — це бігати полем за метеликами та збирати квіти. Я не хочу слухати написане цією жінкою і тобі не раджу надто захоплюватися таким чтивом. Пригоди цієї Консуело, всі ці її численні й дуже багаті знатні шанувальники! І всі вони падали до її ніг штабелями й благали про взаємність. А вона при цьому залишалася вродливою, бідною, непохитною і цнотливою! Лише від грошей молодого графа не відмовилася, коли він на смертному ложі просив вийти за нього — але виключно щоб віддати їй свої статки! Ну не знаю. Чи варто вірити в цю відверту маячню, написану жінкою, яка, перебуваючи в законному шлюбі, народила другу дитину від іншого? Це спричинило гучний скандал. Щоправда, її чоловік теж був той ще бабій і не пропускав жодної служниці. Ну, на те він і барон. А щодо самої книжки… Коли читаєш якусь історію, хочеш їй вірити. А як вірити цьому автору? Ні, не хочу я більше про це говорити. Мені просто неприємно, хоча я й не вважаю себе пуританцем.

— Чому ж ти відбивався від Корінн? Ти ж поводився з нею, як та Консуело.

— Тому що я не хотів із нею сексу. Ось не хотів, і крапка! У жінці має бути щось таке, що приваблює, а не відштовхує. Це називають родзинкою.

— Родзинка — це сухий і зморщений виноград. Тебе притягують зморщені жінки?

— Аннет, ти просто смієшся з мене! І ти мене сердиш! Можливо, я і смішний, але я так влаштований. Я на все піду заради Адель, але в ліжко з нею не ляжу! Потрібно життям ризикнути — ризикну, але не більше! Усе! Крапка!

— А до чого тут Адель? У неї і без тебе особисте життя є, — розгублено запитала Аннет, — і не кричи ти так!

— Це я просто для прикладу сказав, щоб було зрозуміло, що дружба і секс — це для мене різні речі! Я вважаю Карін хорошою жінкою, але близькість із нею мені не подобається навіть у думках!

— Ну, не хочеш читати цю книгу, то й не будемо. Тільки не злись і не кричи! Але можеш мені відповісти: секс у тебе спочатку в думках з’являється?

— Навіть не знаю, — розгубився я, — але іноді, якщо починаю помічати чиюсь красу, і не обов’язково зовнішню, то обриваю свої думки, щоб не захопитися і не зайти надто далеко.

— Ти якийсь складний і суперечливий...

— Якщо я часом отримую задоволення, приписуючи собі вигадані перемоги, як я це роблю, щось розповідаючи Юзефу, то це ще не означає, що ці перемоги були насправді.

— То перемог не було?!

— Була одна Марселетт, і я страшенно переживав, коли вона мене зрадила і зізналася в цьому, — підперши голову руками, тужливо сказав я.

— Зрозуміло, — відповіла Аннет і вляглася спати на своєму дивані спиною до мене.

Я загасив ліхтар, потім другий і теж ліг. Довго перевертався, згадуючи нашу суперечку. Вона має рацію, я якийсь неправильний. Усе в мене складно, а світ насправді простий. Із цією думкою я й заснув.