Розділ 32

– Мамо, а ти сказала Ендрю, о котрій ти прилітаєш в Марсель? – спитала Віка, коли вони сіли снідати. – Він тебе там зустріне?

Ніна перевела погляд у вікно. День видався похмурим. От-от піде дощ.

Від думок про чоловіка їй стало зовсім сумно. Вони не бачилися вже тиждень. В лікарнях у Франції виникла якась проблема, й Ендрю був змушений летіти її вирішувати. Але не дивлячись ні нащо, чоловік щодня надсилав дівчині приємні сюрпризи, квіти чи солодощі. Кожного вечора присилав милі смс. Ніна чекала, що він прийде в її сни, як колись, ще до їхнього знайомства. Але чоловік не приходив, втім, замість цього Ніна часто бачила вулички його рідного Сутінкового світу з неймовірно гарним небом та затишними будиночками. Вона була там лише одного разу, але встигла полюбити цей світ.

– Сказала, звичайно. Тільки він вибачився та попросив їхати на таксі. У нього якась важлива нарада… – голос Ніни звучав роздратовано. Вона понад усе на світі хотіла знову його побачити, встигла скучити за ним за ці дні розлуки. Але він був так само відданий роботі, як й вона.

– Тільки не ображайся на нього. Ти ж його знаєш, Ендрю не став би тебе обманювати. Схоже, що ці справи дійсно потребують його особистої присутності.

– Скоріше б все це налагодилося. Я так мріяла про Прованс!..

– Впевнена, що він все одно знайде для тебе час, мамо! – Віка обійняла жінку.

– Я знаю, доню. – Ніна усміхнулася та поспішила в кімнату, щоб передягтися перед мандрівкою.

Таксі швидко домчало Ніну в аеропорт, й дівчина поспішила до стійки реєстрації.

Світловолоса дівчина ввічливо посміхнулася та попросила документи. Пару хвилин представниця авіакомпанії вивчала квиток й паспорт дівчини, але ще раз звіривши дані на моніторі та в документах, покачала головою, протягнувши Ніні паспорт із вкладеним в нього квитком.

– Вибачте, пані Ніно, але вас немає в списках пасажирів…

– Як це немає? – розгублено перепитала Ніна. – Цього не може бути. Мені бронювала квиток компанія, у мене відрядження. Будь ласка, подивиться ще раз.

– Мені шкода, пані. Але помилки немає. Я все двічі перевірила. Ваша компанія анулювала бронювання…

Ніна не могла повірити в почуте. Як це може бути? Вчора вона підписала відрядження в бухгалтерії, й гроші на карту зайшли. Вона відступила в бік, пропускаючи наступного пасажира. Потрібно зателефонувати та з’ясувати що сталося. Це якась помилка!

Ніна підійшла до одного з диванчиків й відкривши сумку почала шукати мобільний телефон, як почула за спиною знайомий голос:

– Привіт, подруго! – озирнувшись, Ніна побачила Наталку.

– Привіт, Наталко. А ти що тут робиш? – розгублено перепитала Ніна.

– На мене чекає Прованс, круасани, вино та гарні французи, – Наталка широко посміхнулася.

– Ти ж заміжня, – розгубилася Ніна, пропускаючи повз вуха решту інформації.

– Ніно, на форум лечу я! В останній момент все змінили, уявляєш? – Наталка продемонструвала свій квиток.

– А як же я… – зовсім розгубилася Ніна. На очі навернулися сльози. Вона багато працювала задля участі в цьому заході. Та й це нагода побачитися з Ендрю…

В цей самий момент скляні двері аеропорту розпахнулися, впускаючи відомих артистів та скрипалей, які заграли до болю знайому Ніні пісню. Останні дні вона часто слухала її на повторі.

У нас із нею лінії одні,

Ті лінії, що в'ються на долонях...

Чому ж вони так дорогі мені?..

Чому ж тоді від них я у полоні?..

Ніна вже не стримувала сліз, адже серед артистів вона вже побачила того, хто вкрав її душу та серце, того, про кого вона не припиняла думати ані на секунду. Ендрю був одягнений у чорні брюки та вишукану білосніжну сорочку із вишивкою та співав разом з артистами.

Наталка непомітно стиснула руку Ніну на знак підтримки. Навколо них та артистів вже колом стояли інші пасажири, спостерігаючи за романтичною сценою, що розгорнулася у залі аеропорту.

Думки у нас із нею теж одні,

І мріями їх доля поєднала...

Чому ж вони так дорогі мені?..

Чому мені завжди її замало?..

Ендрю підійшов до Ніни, протягуючи їй руку та запрошуючи на танець. Дівчина вже не стримувала сліз. Вона кивнула й вже за мить відчула рідні та теплі обійми коханого й легкий поцілунок в губи, що остаточно зніс всі її сумніви та страхи…

Уста у нас із нею теж одні,

Тоді, коли злилися в поцілунку...

Чому ж вони так дорогі мені?..

Чому від них немає порятунку?..

У нас із нею все одне на двох,