Розділ 31

Потягнулися будні, що закрутили їх обох у водоверті подій. Літо добігло кінця та наступила ласкава осінь. У Саші та Віки знову почалося навчання. Втім, молоді люди встигали бігати на побачення та проводити час разом зі своїми друзями.

Ніна ж остаточно розслабилася та прийняла Ендрю разом із його походженням та місією. Він поступово розказав їй про все – свою родину, матір-демоницю та батька, який був звичайною людиною, військовослужбовцем, а також про дитинство, яке минуло переважно у Провансі, про свою посаду Хранителя межі й свої лікарні. Ділився Ендрю й розповідями про свій Сутінковий Світ. Ніна із захопленням слухала ці розповіді, але все ще відмовлялася знайомитися із рідними землями коханого.

Втім, вирішила представити чоловіка своїм батькам. Вони дуже зраділи, коли вони разом з Ендрю завітали до них у гості на вечерю. Ендрю склав по собі гарне враження й сподобався їм.

– Ми дуже раді за вас, дітки, – промовила Олена Миколаївна.

– Ну, нарешті у моєї доньки з’явився справжній захисник, – приєднався Олександр Михайлович. – Ендрю, довіряю її тобі.

– Вдячний за довіру. Я не підведу.

Ендрю дійсно став її справжнім захисником та охоронцем. Молоді люди прийняли рішення жити разом. Чоловік щоденно відвозив Ніну на роботу та зустрічав біля офісу. Всі свої робочі моменти він так само вирішував дистанційно. А в Парламенті, після того, як він закрив справу Вадима, йому все ж таки надали обіцяну відпустку на цілий рік. Цей факт тішив чоловіка найбільше. Але він не покладав надії нарешті познайомити Ніну із рідним світом.

Одного дня він як зазвичай приїхав під офіс, зустрівши Ніну словами:

– Я хочу де з ким тебе познайомити, – Ендрю потягнув дівчину у бік автомобіля, що був припаркований біля дороги.

– Дуже цікаво, хто це? – спитала Ніна.

– З цією жінкою часом складно домовитися, але я її також дуже люблю, – Ендрю загадково усміхнувся.

– Мама? – здогадалася Ніна.

– Бергота давно чекає на знайомство з тобою, кохана.

– Але ж… – Ніна розуміла, що для цього їй потрібно буде перетнути межу.

– Не хвилюйся, – Ендрю взяв її за руку. – Мій світ не становить загрози для тебе.

Вони приїхали на залізничний вокзал. Ендрю провів Ніну до непомітної дверці, що розташувалася біля камер схову. Це було невелике приміщення більше схоже на ліфт. Натиснувши пару кнопок, двері зачинилися й після кількох хвилин переміщення, знову відчинилися.

Молоді люди опинилися на тихий вулиці. І Ніна почала з цікавістю озиратися навколо.

Тут були невеликі будиночки, небо глибоко синього кольору, місцями навіть темно-синього. Палючого сонця видно не було, замість цього, то там, то тут з’являлися жовті спалахи, але вони були не гарячими, скоріше просто давали більше світла. Тут було доволі тепло, але й не спекотно. Можливо, саме через це, тут панувала напівтінь? Дерева були дуже схожі на ці, до яких звикла дівчина, але колір листя був трохи інший – від зеленого до коричневого.

Ендрю продовжував стискати руку дівчини.

– Це і є твій світ? – лише спитала вона.

– Так. Це Сутінки, – підтвердив Ендрю.

– Незвичне все таке.

– Так, тут все відрізняється від того, як ти звикла бачити, але тут цілком можна жити. А горах неймовірний простір – одне задоволення літати поміж гірських хребтів на крилах.

– Навіть уявити таке не можу, – проговорила Ніна, поглянувши на чоловіка. Якось він обмовився про те, що має іншу іпостась, бойову форму, в якій має крила. Але вона досі не бачила коханого таким.

– Це просто треба побачити, – посміхнувся демон. – Але не зараз. Ходімо, на нас чекають.

Ендрю привів дівчину до будиночка оточеного фруктовими деревами. На порозі стояла висока, вже немолода жінка. Було помітно, що вона хвилюється.

– О, дітки мої, ну, нарешті! Вітаю вас! – кинулася вона назустріч, щойно Ніна та Ендрю опинилися в саду.

– Добрий день! – привіталася Ніна, посміхнувшись. Ендрю виявився дуже схожим на свою матір.

– Ніночка! Люба моя, – Бергота обійняла дівчину, – я так довго чекала на нашу зустріч! Ендрю багато розповідав про тебе…

– Дякую! Я теж рада знайомству, – промовила Ніна, трохи ніяковіючи.

– Та ви проходьте, чого застигли на порозі, – жінка відчинила двері, пропускаючи гостей всередину будинку.

Будинок був невеликим, але затишним та комфортним. Ніна відчула, що її дійсно тут чекали. Бергота одразу провела гостей у простору вітальню, де вже був накритий стіл до вечері. Ніна дуже здивувалася, коли побачила матір Ендрю. Вона виявилася звичайною жінкою, без крил та хвоста, які вже встигла намалювати фантазія дівчини. Схоже, всі демони можуть змінювати свій вигляд.

– Істинні пари для нас це справжній подарунок, – промовила демониця, посміхнувшись. – Я дуже рада, що ви нарешті зустрілися.

– Так, я знаю, – відповіла Ніна. – Ендрю мені розповідав про це. Та я й від початку зрозуміла, що він той, на кого я чекала все життя. Хоча тоді ще не знала, що він – демон.