Розділ 30

– Ніно? – здивувалася Наталка, побачивши на порозі подругу. – Що сталося? Чому ти тут?

– Наталю, можна увійти? Мені більше немає до кого звернутися, – схлипнула Ніна.

– Авжеж, проходь, – Наталка впустила подругу й зачинила за нею двері. – Я чаю зараз заварю нам. З м’ятою. Макс пішов у нічну, тож нам ніхто не заважатиме поговорити по душах.

Ніна кивнула й пройшла спершу у ванну кімнату. Умившись холодною водою поглянула на себе у дзеркало. Червоні очі, розпатлане волосся – це нікуди не годиться! Але головне – рана в душі, яка кровоточила та боліла. Невже це дійсно кінець? Її казка, її кохання, якому вона дозволила знову увійти в своє життя, закінчилося?

Влаштувавшись у м’якому кріслі за кухонним столом, Ніна обійняла обома руками чашку із гарячим чаєм.

– Давай вже розповідай, що у вас з Ендрю трапилося, – Наталка подивилася на подругу. Ви ще зранку були щасливі.

– Я дізналася, що Ендрю… Непростий чоловік… – почала Ніна.

– Господи, Ніно, – скрикнула Наталка, обіймаючи дівчину за плечі. – Хто він, що ти тремтиш немов осиновий листок на вітру? Бандит якісь чи що?

– Краще б він був бандитом, – прошепотіла Ніна. – Хоча, це з якого боку подивитися на ситуацію. Перед її очима все ще стояла побачена нею сцена магії. Від цього ставало моторошно. Одна справа бачити це у кіно, але коли все це бачиш на власні очі…

– Ніно, – поглянула на неї Наталка, – заспокойся, будь ласка. Я впевнена, що все можна вирішити… Хтось тобі сказав про нього якусь гидоту?

– Наталю, ти віриш в магію? – тихо спитала Ніна та подивилася на подругу.

– До чого це питання зараз? – нахмурилася Наталя. – Ми наче про Ендрю говоримо.

– Просто скажи – так чи ні, – ще раз попросила Ніна. Їй було важливо, щоб Наталя спробувала зрозуміти її.

– Вірю, – тихо проговорила Наталя. – Моя прабабка була сильною мольфаркою. І цей дар передається в нашому роді й далі по жіночій лінії. Я не скажу, що теж маю сильний дар, але дещо таки здатна передбачити.

– Ох, я не знала, – видохнула Ніна.

– Тепер знаєш, – знизала плечима дівчина. – То до чого тут магія?

– Ендрю – демон, – раптом промовила Ніна на одному подиху. – Я побачила… Магію. Вони з другом забирали спогади та емоції Вадима як оплату за його вчинки…

– Ну, Вадим залужив на це. Я б на твоєму місці раділа, що він тебе не пам’ятає тепер. Чи ти жалкуєш? – промовила Наталка, коли Ніна закінчила свою розповідь про побачене в так званій адвокатській конторі.

– Кого? Вадима? Ні, мені його не шкода, – пирхнула Ніна. – А от що мені тепер робити? Як прийняти те, що мій коханий чоловік – демон?

– Я не розумію тебе, подруга. Ти боїшся його тепер? Чи тебе лякає саме слово «демон»? – сплеснула руками Наталка.

– Мене лякає «демон». Зазвичай ці істоти харчуються емоціями, полюють на душу. Раптом, Ендрю потрібна лише моя душа?

– Сама придумала чи хтось допоміг? – Наталка почала сердитися. На відміну від Ніни вона трохи розумілася на різних істотах.

– Сама, – зізналася Ніна. – Він сказав, що карає лише тих, хто порушує закони межі…

– От бачиш. Чого ти придумала зайвого тоді? Невже через походження Ендрю та його магію ти відмовишся від нього та свого щастя?

– Я не знаю, – зітхнула Ніна. – Я заплуталася. Я кохаю його…

– Тоді я не бачу причин тікати від нього. Ендрю також тебе кохає, це видно.

– Ми знайомі лише три тижні… Але я дійсно вже не уявляю свого життя без нього. Воно заграло яскравими фарбами, поруч з ним завжди так затишно…

– Ну от, – підтримала Наталка. – А якщо є кохання, воно здолає будь-які перепони. В наших головах багато стереотипів та міфів стосовно різних позасвітових рас, які прийнято вважати вигадкою. Але серед нас дійсно існує багато різних містичних істот. Головне – довіряй йому. І якщо треба, я можу допомогти. Не забувай, що я трохи відьма, – подруга підморгнула Ніні.

– Я спробую, – тихо проговорила Ніна. – Дякую тобі, Наталко, за розмову та чай. Я навіть не уявляла, що навколо нас стільки магії насправді.

– Це не те, про що говорять на кожному перехресті. Звертайся, якщо що. Я маю надію, ти приймеш правильне рішення, Ніно. Можливо, залишишся сьогодні у мене? – Наталка поглянула на годинник на стіні, що показував одинадцяту вечора.

– Ні, дякую. Вдома мені буде краще.

Попрощавшись з подругою, Ніна рушила додому. Вже було доволі пізно, але у вікнах її квартири горіло світло.

– Мамо, ну нарешті! – зустріла її на порозі Віка. – Ніч на дворі! Де ти була? Ми з Ендрю дуже хвилювалися за тебе!

– Ендрю тут? – здивувалася жінка.

– Так, сказав, що ви трохи посварилися й ти поїхала…

– Мені треба було дещо обміркувати, тому я поїхала до Наталки.

– Ми все знаємо, мамо, – Віка уважно подивилася на матір. – Перед тим, як ти приймеш остаточне рішення, пам’ятай, що тобі випав унікальний шанс! Тебе покохав сам демон…