Розділ 29

У призначений час Вадим прийшов в офіс, в якому вони з Рілом зустрічалися минулого разу. Він розташувався у житловому будинку на першому поверсі, який було відведено під офіси. Вадим не став очікувати Ніну, вирішив спочатку отримати те, для чого звернувся до демонів, переконатися, що його не обманули. Нехай забирають душу, аби тільки Ніну повернули.

Він швидким кроком здолав кілька сходинок та опинився у просторому приміщенні. Тут стояв лише стіл із чорного дерева, кілька стелажів з паперами та пару крісел для відвідувачів. Вікна були щільно закриті ролетами й лише пару лампочок на стелі давали світло, але все одно тут панувала напівтемрява.

– Ти? – спитав Вадим, ахнувши, коли бачив за столом Ріла та Ендрю. Чоловіки були вдягнуті у чорні брюки й такі самі чорні сорочки. На шиї Ендрю висіла дивна прикраса – золота шестикінцева зірка із рубіном в центрі.

– І тобі не хворіти, – в тон йому відповів Ендрю.

– То ти також демон? Вона знає? – перепитав Вадим.

– Це тебе не стосується! – Ендрю пропалював чоловіка злим поглядом.

– Ще і як стосується! Вона моя! – проричав Вадим, і я прийшов сьогодні до вас лише, щоб отримати те, за чим звернувся у вашу контору – зробить так, щоб вона покохала мене знову й забула про тебе! – Чоловік плюхнувся в крісло. – Що для цього потрібно? Кров? То беріть, – він протягнув обидві руки, влаштувавши їх на столі.

Демони сиділи навпроти та уважно дивилися на чоловіка. Перед ними на столі стояли дві ємності. І більше нічого, жодних інструментів, книг чи чогось ще. Ані Ендрю, ані Ріл не поспішали відповідати на вибрики чоловіка. В приміщенні повисла тиша.

– Ну, довго чекати? Ви там заснули чи що? – Вадим почав нервувати.

– Ти посягнув на чужу долю, Вадиме, – глухим голосом проговорив Ендрю. – Ти вирішив, що можеш розпоряджатися чужими долями, але це під силу тільки Богу…

– Що за дурниці ти верзеш? – нахмурився Вадим. – Бога не існує. Це все вигадки. А ви, ви маєте таку саму владу… Мене запевняли в цьому. Ви ж теж можете змінити все… І долі також, – голос Вадима звучав вже не так впевнено, але він не мав наміру відступати від свого плану.

– Помиляєшся, – промовив Ріл, й в його очах блиснув вогонь.

– І це не перша твоя помилка, – покачав головою Ендрю.

– Тільки не треба мене вчити, ви й самі не без гріха, – поморщився Вадим. – І взагалі, годі балачок. Робить вже щось!

– Звичайно, не нервуй ти так, – зиркнув на нього Ендрю. Всередині демона все кипіло від гніву. Він волів нарешті покінчити з цим завданням.

– Ми вирішили, що твоя гнила душонка нам ні до чого, – заговорив Ріл. – Та й кров твоя не потрібна. Ми ж не некроманти якісь. І тим більш не вампіри.

– А що тоді ви хочете? – напружився Вадим. – Ви ж не того, не хочете мене обдурити?

– Що ти, любчику, – зловмисно посміхнувся Ендрю. – Ми просто спочатку заберемо платню за те, що ти посмів потурбувати нас… Не бійся, ти навіть нічого не відчуєш, бо ми заберемо ВСІ твої емоції. А ще спогади. Після нашої зустрічі ти забудеш про те, що був тут й що бачив. Це єдина наша умова…

– Я згоден. Тільки скоріш. Я вже хочу знову бути з нею, – Вадим впритул подивився на демонів не давши закінчити фразу. Йому було байдуже на те, що він не пам’ятатиме однієї зустрічі. Це й неважливо. Головне – Ніна знову буду в його руках. Не буде емоцій? Ще краще. Він зможе маніпулювати й робити все, що захоче, а дівчина підкорятиметься, навіть не розуміючи, що це все магія… А йому буде байдуже до всього.

Ендрю ледь помітно кивнув, піднявся зі свого крісла та обійшов стіл, вставши за спиною Вадима. Тим часом Ріл відкрив скриню, й також підійшов до Вадима, встановлюючи з ним прямий зоровий контакт. Ендрю торкнувся свого амулета, й після цього притиснув долоні до вилиць Вадима.

Амулет спалахнув яскравим жовтогарячим кольором, а з лівої вилиці Вадима у скриню тонкою смужкою полилися спогади чоловіка – від самого народження до сьогодні. Все до останньої хвилини розмови. Голова Вадима вмить стала важкою. У вухах дзвеніло, але він не переривав зорового контакту з Рілом, який тим часом відкрив іншу скриню, в яку вже з грудей чоловіка полилися емоції… Хвилина, й все скінчилося.

Тіло Вадима обм’якло. Він сидів на стільці та дивився на чоловіка, що стояв перед ним.

– Де я? Що я тут роблю? – слабким голосом спитав Вадим.

– Ти заблукав, юначе, – демон протягнув йому стакан води. – А ще тобі стало зле. Сьогодні спекотний день. Випий води, й все мине.

В цей самий момент біля дверей щось впало й всі втрьох озирнулися.

– Ніно? – першим з місця схопився Ендрю, побачивши дівчину та її сумку, яка тепер лежала біля її ніг. – Кохана, що…

– Не підходь! – крикнула Ніна та виставила вперед руку. Вона із жахом роззиралася навколо й не могла повірити в те, що щойно побачила.

– Я все поясню… – промовив Ендрю.

– Я все бачила. Що ви зробили з ним? Вадиме?! – крикнула Ніна до чоловіка, що сидів на кріслі й дивився на неї порожнім поглядом. Він не розумів хто вона й що взагалі відбувається. Попри це, вона впізнала колишнього чоловіка.

– Ми лише забрали плату за те, що він планував зробити…