Розділ 28

Айден сидів за столом гортаючи фоліант із пожовклими сторінками. Аррак спостерігав за його діями мовчки, очікуючи на рішення, яке ухвалив Старший демон.

– Ми детально вивчили справу твого клієнта, Арраку, – нарешті промовив Айден, знімаючи окуляри та подивившись на Хранителя. – Він зробив боляче не одній людині, та працю його не можна вважати чесною. А те, що він вирішив, що здатен вирішувати долі… Це вже порушення закону світобудови…

– Мені це відомо, – промовив Аррак, слухаючи монотонне мовлення Старшого.

– Тому, – проігнорувавши репліку Хранителя, продовжив Айден, – ми вирішили, що покаранням для нього буде позбавлення всіх спогадів та емоцій. Він не пам’ятатиме нічого зі свого життя до цього дня, і не відчуватиме відсьогодні жодної емоції. Безлике створіння. Саме так він проживе решту життя, яке відпущено йому.

Аррак ахнув. Це було одне з найжорсткіших покарань для людства. Позбавлення емоцій та спогадів частіше за все перетворювало людину на тінь, який було абсолютно байдуже на все, що відбувається навколо. Люди добровільно могли віддати демонам душу, совість, дружбу, час, почуття в обмін на матеріальні блага, але й самі демони іноді стягували платню за порушення правил та законів.

– Це його платня за все, що він накоїв у своєму житті та за те, що посмів посягнути на закони світобудови! – Айден хлопнув рукою по столу.

– Хто має виконати це? – лише спитав Аррак. З одного боку він радів, що таким чином назавжди позбавить Ніну та її рідних присутності Вадима, але з іншого, йому було трохи його шкода. Все-таки, Ендрю наполовину людина, й такі емоції як співчуття, йому знайомі. Він прекрасно знав, що залишитися без емоцій та спогадів – це найсуворіше покарання, можливо, навіть гірше за смертну кару та полон душі, які демони використовували вкрай рідка й лише до особливо небезпечних злочинців.

– Ти, Хранителю. Це був запит по твоїй ієрархії. Візьми з собою Ріла. Йому та його підрозділу потрібні свіжі емоції.

– Зрозумів. Що робити зі спогадами?

– Те, що й завжди. Замкни їх. – Айден висунув один з ящиків свого стола та поставив перед Арраком невелику дерев’яну коробочку.

– Зрозумів, – кивнув демон.

– Можеш виконувати. Звіт принеси як завжди наприкінці місяця.

Аррак кивнув та швидким кроком покинув кабінет Айдена. Не втрачаючи часу він знайшов Ріла та переказав йому сенс завдання.

Викликати Вадима на зустріч було нескладно, чоловік чекав дзвінка й взагалі волів якнайшвидше отримати бажане.

– Ну, нарешті, ви зробите те, що мені потрібне! – прогарчав Вадим в слухавку.

Усміхнувшись, Вадим швидко надрукував повідомлення Ніні. Він вирішив не гаяти часу та одразу ж приборкати дівчину. Чоловік був впевнений, що після зустрічі з демонами, дівчина сама кинеться в його обійми.

Розблокувавши свій телефон Ніна помітила непрочитане повідомлення із незнайомого номеру.

«Привіт, Ніно. Мені більше нема до кого звернуться. Давай терміново зустрінемося?..»

Дівчина спробувала зателефонувати, але почула лише механічний голос оператора: «Номер абонента тимчасово недоступний». Вона здогадалася, що повідомлення від Вадима, хоч воно було й не підписано. Пожалкувала, що не змінила номер телефона та досі користувалася номером, який був відомий Вадиму.

Ще раз уважно перечитала адресу та подивилася на гугл-картах, де це. Виявилося, що від її офісу це не так вже й далеко. Дівчина спробувала ще раз набрати номер колишнього чоловіка. Вона не розуміла, що йому знову потрібно. В грудях знову піднялася хвиля тривоги та поганого передчуття. А що як йому дійсно потрібна допомога?

– Ніно, ти в порядку? Якась ти бліда, – стурбувалася Наталка.

– Так, все гаразд, дякую, люба. Підстрахуєш мене? Мені треба сьогодні піти раніше.

– Авжеж, біжи, – кивнула подруга. До кінця робочого дня залишилося менше години, та й директора на місці вже не було. Тож, Ніна, схопивши сумку, помчала за вказаною адресою.

– Ти впевнена, що воно тобі треба? – раптом прозвучав сердитий голос в її голові. Кинувши погляд на сусіднє сидіння, дівчина помітила Адама. Амурчик був чорнішим за хмару й виглядав розлюченим та схвильованим одночасно.

– Я точно знаю, що маю його вислухати. Він може наробити дурниць…

– Може, наприклад, образити тебе, – буркнув Адам. – Ти Ендрю сказала куди мчиш?

– Ні. Я не хочу його вплутувати.

– Дарма. Ти ще два дні тому тряслася від страху, що Вадим поруч, а зараз сама лізеш… Раптом, це пастка?

– Вадим, звісно, не подарунок, але й не повний кретин, – відмахнулася Ніна.

Навігатор завів дівчину у новий район, який вона досконально не знала. Тут було кілька будинків, будівництво яких вже тривалий час було заморожено. Вона повільно в’їхала в один з дворів. На щастя, номер будинку, який вказав Вадим, виявився жилим.

– Ех, – зітхнув Адам. – Ніно, не ходи туди. Хоча б Ендрю набери. Він примчить.

Ніна й сама порядком нервувала. Серце калатало в грудях, а долоні спітніли. Вона знову набрала номер Вадима, але телефон знову був «поза зоною». Автівок поблизу також стояло небагато. Це й зрозуміло, адже будинок новий, й нові власники квартир ще не встигли заселитися.