Розділ 24

Ніна прокинулася на світанку, пригадуючи події минулої ночі. Ендрю дійсно був ніжним та вмілим коханцем, вона танула в його руках, розчинялася в його обіймах. Вона перевела погляд на чоловіка, що солодко спав поруч. Він – її. Такий рідний та близький. Ніна досі не вірила, що все це відбувається з нею насправді, що доля подарувала їй шанс знову стати щасливою. Іноді здавалося, що це сон, що він розтане, й вона знову прокинеться на самоті. Але тіло відгукнулося приємним болем, тож їй не наснилося. Цю чарівну ніч вони провели разом. Але чи довго триватиме це щастя? Ніна ще пам’ятала біль, якій може завдати кохання, й хоч вона довіряла Ендрю, відчувала, що він не зрадить її, але у свідомість проникали сумніви та страхи, що це довгоочікуване щастя одного дня може знову розбитися на міріади осколків. Саме тому вона вирішила більше не чекати, не відкладати особисте щастя, а насолоджуватися кожним днем поруч з коханим.

Ніна роздивлялася Ендрю, вивчаючи риси його обличчя, що за такий короткий час встигли стати рідними. Від ніжності, що переповнювала її, на очі навернулися сльози.

– Доброго ранку, – Ендрю відкрив очі та з теплом подивився на Ніну. – Як почуваєшся?

– Доброго ранку. Чудово, – жінка посміхнулася.

– А чому на твоїх очах сльози? – стурбувався чоловік.

– То від щастя. Досі не вірю, що все з нами відбувається насправді.

– Ніно, – прохрипів Ендрю, обіймаючи її та даруючи ніжний цілунок та відверті ласки. – А так віриш?

Жінка тихенько застогнала у відповідь, коли чоловік знайшов чуттєві місця, даруючи їй насолоду. Ніна відчувала легке тремтіння та тих самих метеликів в животі, палко відповідаючи на поцілунок.

– Вірю, – нарешті знайшла сили промовити вона. – Я кохаю тебе, – промовила вона, влаштовуючи свою голову на грудях чоловіка.

– І я тебе кохаю. Давай замовимо сніданок в номер? – обіймаючи Ніну прошепотів Ендрю.

– Чудова ідея, – прошепотіла Ніна, даруючи коханому ніжний поцілунок.

– Ніно, – прохрипів їй в губи Ендрю, перехоплюючи ініціативу. – Якщо ти будеш мене так цілувати, то сніданок може плавно перерости в обід…

– Байдуже, – проговорила вона. Тіло воліло продовження, хотілося знову загубитися у часі та просторі.

Ендрю в цей момент відчував лише шалену пристрасть, він сам згорав від власних бажань та ніжності, яка в цей момент переповнювала його. Він міцно притиснув дівчину до себе, перевернувши її на спину, та нависнув зверху припав до її губ палким цілунком, закруживши її в давньому танці кохання.

***

Снідати довелося швидко, адже часу залишилося вкрай мало. Жінка швидко прийняла душ, приводячи себе в порядок. Ніні дуже не хотілося їхати на роботу. У п’ятницю в офісі зазвичай метушня, всі воліють закінчити проєкти перед вихідними та довиконати плани продажів.

Ендрю зупинив машину біля офісу, де працювала Ніна.

– Не сумуй, кохана. Я приїду ввечері, а завтра на нас чекає природа та шашлики. Ти ж пам’ятаєш?

– Так, авжеж, – кивнула Ніна. – Гарного дня, коханий, – вона поцілувала його в губи та вислизнула з машини, поспішивши в офіс. Сьогодні вона вперше запізнилася на роботу майже на пів години. Але це її не бентежило. Вперше було байдуже, що про неї подумають колеги та керівництво.

– О, Ніно, привіт! – вигукнула Наталка, з якою вони разом працювали та були близькими подругами. – У тебе все гаразд? Я тобі телефонувала, але ти поза зоною.

– Привіт, Наталю, – Ніна обійняла подругу. – Все чудово, вибач, я забула зарядити телефон. Бос вже на місці?

– Ще ні. Він же щоп’ятниці лише о дванадцятий приїжджає. Надія Степанівна поїхала зранку в податкову. То ж не хвилюйся, твою відсутність не помітили, – заспокоїла Ніну Наталка. – А ти чого світишся наче новорічна ялинка? Закохалася чи що? – промовила подруга.

– Ох, Наталю, – Ніна опустилася на стілець та прикрила очі. – Я так щасливо вже давно не почувалася…

– Я помітила, люба. Хто він, розповідай вже. Я зараз кави нам заварю.

– А робота? – розгублено спиталася Ніна.

– Робота не вовк, в ліс не втече, – розсміялася Наталка. – Встигнемо ще все зробити. Тим більше нових запитів сьогодні ще надходило.

– Ну добре, – погодилася Ніна. – Ми познайомилися в Одесі, на форумі… – поділилася жінка з подругою історією знайомства з Ендрю, промовчавши лише про амурчика Адама, якого вона неодноразово бачила поруч.

– Нічого собі! – вигукнула Наталка. – Прямо як в любовних романах. Але я дуже рада за тебе, Ніно. Ти заслуговуєш на це. Дивися, не впусти його тепер.

– Я дуже щаслива, – промовила Ніна. – Навіть не уявляю як я без нього раніше жила. Він кожен раз приносить квіти, ми гуляємо вздовж Дніпра…

– Ох, як це все романтично, – зітхнула Наталка.

– Так, – погодилася Ніна. – Відчула себе знову двадцятирічною.

– Це ж здорово! Мій Макс он тільки й може що у Фейсбуці зависати, а квіти приносить лише на День народження. Про романтику забув…

– Наталю, а що ви робите на вихідних? – Ніні раптом спала на думку цікава ідея.