Розділ 19

Для Ендрю це не було чимось абсолютно новим. Час від часу він стикався з подібними запитами на перевірку балансу, що надходили з інших ієрархій. Іноді люди укладали угоди з демонами заради власної вигоди чи то багатства, зрідка просили про кохання. Вони віддавали свою душу в обмін на помсту чи блага. Деякі ієрархії демонів, що виконували такі запити, отримували таким чином значну енергійну підпитку. Завданням Хранителів було не допускати, щоб такі запити та їх виконання не порушували закони Межі та баланс Світла й Темряви у світі.

– Чим цей запит відрізняється від попередніх? – Ендрю миттєво зрозумів, що друг звернувся до нього не просто так. Ще й у такій неформальній обстановці.

– Тим, що навіть у демонів є принципи та канони, які ми не сміємо порушувати. Ми уважно подивилися історію його життєвого шляху та історію цієї, кого він хоче повернути… – Ріл знову зробив паузу та зробив ковток віскі.

– Так кажи вже, що там не так із тим завданням! – не стримав Ендрю рику, що вирвався з горла.

– Вона вже належить іншому. Її душа знайшла істинну пару, – на цьому слові Ріл поморщився.

– Хтось мені казав, що не вірить в такі пари… – хмикнув Ендрю.

– Виходить, Арраку, я помилявся, – знизав плечима Ріл. – Якби не побачив це сьогодні зранку при перевірці й зараз ще раз не переконався на тобі, що існування істинних пар не такі вже це й вигадки. Цей відбиток на твоїй душі – прямий доказ цього. Якби не це, то, може, й досі не вірив би. Й навіть допоміг цьому чоловікові. Але зараз… Ти знаєш, чим може загрожувати втручання в істинні пари? – обережно спитав Ріл.

– Більш чим, – пробурчав Ендрю. Йому вкрай не подобалося це недоречне завдання, адже тепер треба йти захищати невідому дівчину, замість того, щоб бути поруч з Ніною. – Покажи мені вже, хто він та хто вона.

– Я знав, що прийшов по адресу, – усміхнувся Ріл та дістав з кишені прозорий камінь, що слугував артефактом спостереження та зв’язку у Сутінковому світі.

Камінь спалахнув зеленуватим кольором, а потім з’явилося зображення. Спочатку чоловіка. Худорлява постать, чорне волосся стирчало на голові неохайними пасмами, в очах плескалася ненависть та злість. Він щойно вийшов з підземного переходу метро та роззирався на всі боки.

– Це замовник, – стверджено кивнув Ендрю. – Судячи з всього – невдаха, що вирішив налагодити своє життя, повернувши колись втрачене. Тільки от розбиту вазу вже не склеїти, а якщо склеїти, вона вже ніколи не буде гарною… Залишаться шрами, на кшталт тих, що залишаються на зрадженій душі.

– Так і є. Він прогорів, – кивнув Ріл. – І хоче налагодити своє життя чужим коштом… Дізнався через спільних знайомих, що в колишній гарна робота, власна квартира…

– Це не новий сюжет, – махнув рукою Ендрю. – Скажу хлопцям, щоб наглянули за ним. Давай тепер покажи ту, кого він прагне повернути.

Ріл уважно подивився на друга, він вже знав, що йому не сподобається ця інформація, але приховати таке не міг. Так, він відмовився від виконання цього замовлення, як й вся його ієрархія, ще навіть не знаючи подробиць, але немає гарантії, що не знайдуться ті демони, які наплюють на принципи та погодяться догодити цьому чоловікові, заради його, нехай й гнилої, душі.

Ріл повів рукою над артефактом й в ньому з’явилося зображення молодої жінки.

Ендрю уважно спостерігав, відчуваючи як прискорилося серцебиття, а руки самі собою стиснулися в кулаки.

Вона йшла вулицею, посміхаючись. Потім спустилася у підземку, де зустрілася з тим самим чоловіком. Чи випадково, чи він слідкував – Ендрю не зрозумів. Але вияснити це напевно, можна лише розпитавши Вадима, зазирнувши в його чорну душу… Слава Темряві, амурчик поруч виявився та той чоловік у формі. Ніна втекла. Разом з цим зникло й зображення на артефакті.

– Ні! – тільки й сказав Ендрю, й змахнувши рукою ледь не зіштовхнув артефакт зі столу. – Не може бути!

– Тихіше, – звернувся до нього Ріл. – Друже, не треба приковувати до нас увагу. Краще поспіши до неї.

– Дякую, Ріле, що повідомив, одним ковтком допиваючи віскі просичав демон. – Але мені знадобиться твоя допомога.

– Ти ж мене знаєш, я завжди готовий тобі допомогти, – посміхнувся Ріл. – Що потрібно зробити? В Парламент повідомити?

– Парламент нехай зачекає. Зроби вигляд, що ти згоден на угоду. Зустрінься з ним, типу обговорити деталі. Мені потрібно знати про нього все, всі його думки, вчинки та плани. А потім я вирішу як йому помститися за все, що він накоїв та тільки збирався зробити.

– Авжеж, – кивнув Ріл. Демон ще ніколи не був на Землі, але зрадити друга не міг. Тож не розмірковуючи взявся за виконання доручення Хранителя.

– Ще раз дякую, друже. А зараз я побіг. Мені потрібно бути поруч з Ніною… Я не можу допустити, щоб він якимось чином нашкодив її. Вона й досі пручається почуттям, не уявляю, що вона відчула, зустрівши його.

– Біжи вже, – кинув йому в спину Ріл. Він дуже пишався собою в цю мить. А ще думав про це, наскільки низько часом можуть пасти деякі люди, що навіть демони засуджують їхні вчинки.