Розділ 17

Вдома нарешті спокійно видохнула. Але уважна Віка помітила, що з мамою щось не так.

– Мамо, з тобою все гаразд? Ти якась бліда… – проговорила донька, забираючи в неї паперові кульки з сусіднього «Сільпо».

– Так, не хвилюйся. Просто перший день на роботі після поїздки, на вулиці спека, то втомилася, – Ніна не стала турбувати доньку розмовами про колишнього чоловіка. Та й вона була впевнена, що він не наблизиться до них. Та й чи взагалі впізнає, якщо востаннє бачив їх малими дітьми?

– Ну, гаразд, ходімо вечеряти, я приготувала плов, – усміхнулася Віка.

– Ти в мене така гарна господиня. Дякую. Сашко вже прийшов?

– Так, він у себе в кімнаті. Бабуся дзвонила, скаржилася, що ти знову без зв’язку. Ти б їй подзвонила чи що.

– Наберу, мабуть, телефон розрядився, – кивнула Ніна та пройшла у свою кімнату.

Біля ліжка все ще стояла валіза, яку не було сил розпакувати вчора.

Ніна швидко змінила офісний костюм на домашню сукню, поставила мобільний на підзарядку та поспішила допомагати доньці. Вони швидко нарізали салат зі свіжих овочів та покликали до столу Сашка.

– Як справи на роботі? – спитала Ніна у сина.

– Чудово! Шеф мене дуже хвалить, може, візьме собі в помічники, – почав захоплено розповідати син.

– Це дійсно чудово, Сашко! Радію твоїм успіхам!

Саша навчався на факультеті харчових технологій та вже працював у ресторані. Він змалку полюбляв готувати, частенько тішив мати та сестру смачними стравами, які готував за власними рецептами. Віка теж любила готувати, але для себе обрала інший шлях й навчалася в медичному коледжі.

– А як твоя практика, доню? – поцікавилася Ніна.

– Доволі цікаво, – поділилася вона. – Але нам довірили поки що паперові роботи та заповнення карток. Ми ж тільки другий курс закінчили.

– Ну, нічого, не все одразу, – посміхнулася Ніна.

– Авжеж. Але на цьому тижні ми завершуємо й тепер вже остаточно канікули! – радісно вигукнула Віка.

– Що ж, відпочивати теж треба. Може, хочеш поїхати на море з подружками, в Одесу, наприклад? – запропонувала Ніна.

– Ми ще не обговорювали це питання. Але, мабуть, то гарна ідея! – дівчина зраділа такій пропозиції.

– То, подумай. Я та Сашко все одно на роботі. А так буде тобі розваг трохи, чого вдома сидіти чи просто десь гуляти. Їдьте до моря.

– Я спитаю! Дякую, мам, ти в мене найкраща!

– Ви теж в мене найкращі, любі мої. Пишаюся вами!

– Мам, ти йди, відпочивай, ми самі тут все приберемо, промовив Сашко, коли всі повечеряли.

– Гаразд, дякую.

Ніна поспішила до своєї кімнати, де нарешті відкрила валізу – треба розкласти речі.

Але поверх всіх речей лежав подарунок Ендрю. Той, що він просив відкрити вдома. Вона обережно відкрила коробочку й зойкнула, побачивши вміст.

Там лежав червоний комплект білизни, а під ним ще одна маленька коробочка та листівка.

М'який шовк білизни, й точно її розмір... Як він вгадав? В душі дівчини вірували змішанні відчуття – вона не знала як правильно реагувати. Це занадто інтимний подарунок, який годиться для близької коханою людини, але аж ніяк не дівчині, з якою знайомий три дні. Але разом з тим Ніна вже уявила себе в цьому комплекті й реакцію Ендрю. Тіло миттю зреагувало на такі думки. В мить стало нічим дихати, а низ живота скрутило від бажання. Ніні здавалося, що вона вже й забула що це таке – кохання, як це бути разом з чоловіком, з'єднуючись з ним у стародавньому танці... З появою Ендрю ці бажання вирвалися з-під контролю, прокинулися від сплячки.

Відклавши вбік комплект та прогнавши з голови недоречні зараз фантазії, Ніна взяла до рук маленьку коробочку та відкрила її. На подушечці лежав срібний кулон із двох половинок серця, на яких було написано ''Навіки разом''.

– Це таке зізнання у коханні ? – промайнула у неї в голові думка.

Ніна взяла листівку, сподіваючись там знайти відповіді на всі питання й прочитала наступне:

«Ніно! Дякую тобі за ці три чудові дні разом! Це були найкращі дні мого життя. Але обіцяю, що всі наші дні будуть сповнені турботи та кохання, якщо ти погодишся стати моєю дівчиною. Поруч з тобою у мене наче виросли крила, а в душі розлилося тепло. Чи це називається коханням? Мушу визнати, що я вже страшенно сумую... Мені не вистачає тебе. Лише зустрівшись з тобою, зрозумів – в моєму житті не вистачає саме тебе.

 Прийми цей комплект у подарунок від мене. Може, я занадто поспішаю, але я не проти побачити тебе в ньому.

Кулон й дві половинки серця – наче ми з тобою. Один без одного не існує. І якщо ти відчуваєш щось схоже, просто віддай мені при зустрічі одну половину, й це означатиме, що ти прийняла мою пропозицію.

Ендрю.

Р.S . Кохаю тебе.»

Ніна відчувала як сильно б'ється її серце, на очі навернулися сльози. О так! Ендрю увірвався в її життя, за мить змінивши його докорінно. А ще її дивні сни, де стільки років він казав їй, що чекає.