Розділ 13

Насправді в Ендрю не було ніякого літака на Марсель. Взагалі не було зворотного квитка. Він волів би летіти разом з Ніною, познайомитися з її дітьми, але боявся налякати таким поспіхом. Знав, що їй не просто прийняти його увагу. Те, що вона дозволила бути поруч, дозволила себе поцілувати – було неймовірним досягненням за такий стислий строк. Ендрю був щасливим лише від думки, що знайшов її, що вона не опиралася його турботі. Тепер можна навідатись додому, у рідний Сутінковий Світ. Мати чекає на добрі новини, й він нарешті їх має. Справами лікарень він керуватиме поки дистанційно. Його головна задача – остаточно підкорити серце Ніни. І він вже має план.

Адам, що спостерігав за всім з боку, вирішив показатися, коли демон покинув будівлю аеропорту.

– Відпустив? – звернувся до чоловіка амурчик.

– Хіба я міг затримати її? – здивувався демон.

– Можна було б щось придумати…

– Навіть не думай! Ніяких катастроф, катаклізмів та інших негараздів, – суворо прогарчав демон подумки. – Вона вже довірилася. Ми обмінялися телефонами. Й тепер я точно знаю, що Ніна – моя істинна!

– Вона теж щось відчуває, – замріяно промовив Адам. – Тільки не усвідомлює ще.

– Тоді точно варто дати їй спокій. Хай мине кілька днів. А потім я повернуся в Київ, до неї. А зараз я перенесуся до себе…

– Але мені не можна у Сутінки, – похнюпився амурчик.

– От й добре. Лише тебе там не вистачає, – пробуркотів Ендрю. Приглядай за Ніною краще. Саме ти відповідатимеш тепер за неї! І слідкуй за своїми стрілами! Не приведи Темрява взнаю, що ти щось знову налажав…

– Гаразд, – зітхнув Адам та випарувався з плеча чоловіка, ніби й не було його там ніколи.

Ендрю зітхнув. Ох, вже цей Адам! Але демону було трохи шкода новоспеченого купідона, все-таки варто навчити його правильно з’єднувати серця. Може, натренується та отримає таку бажану ліцензію?

Аеропорти та вокзали були зручним місцем, щоб відкрити портал. Тут завжди купа народу, різні приміщення, де легко сховатися. Ендрю перемістився до термінала прибуття, в зону зустрічі, саме тут розташувалася таємна кімната, де Ендрю відрив портал, й вже за мить опинився на вулицях Сутінкового світу. Нарешті він може нарешті розправити крила, політати та дати волю емоціям! Опинившись у залі переходу, чоловік звично просканував відбитки пальців на спеціальному пристрої – звичайна процедура ідентифікації особи та вийшов на гамірну вулицю.

Тут теж було спекотно. Клімат у двох світах, розділених межею був схожим, та й час йшов однаково. Але тут було все, наче як в тіні – не такі яскраві фарби, вкриті пилом дороги… Скелясті гори, що не мали жодної рослинності височилися вдалині. Але незважаючи на це Ендрю любив тут бувати, любив свої Сутінки, де завжди міг сховатися від будь-яких проблем та хвилювань.

– Аррак, – почув він за спиною та обернувся побачивши старого знайомого, Ріла. Він назвав демона його першим ім’ям, яке було поширене у рідному світі Ендрю. – Невже це ти? Як справи?

– Ріле, привіт, – усміхнувся демон. – Справи краще всіх.

– Радий чути. Надовго до нас?

– На пару днів. Потім знову повернуся на Землю…

– І що тебе там тримає? – не розумів друг. Він ніколи не бував за межами Сутінок, обравши більш звичний образ життя демона – виконуючи завдання магів та беручи участь в обрядах, переважно темних.

– Моя місія, – знизав плечима, ніби Ріл не знає про його обов’язок. – Я ж Хранитель межі Світла й Темряви. Тому мушу жити на два світи, слідкувати, щоб не було порушень, щоб дотримувався необхідний баланс. Та й комусь треба лікувати людські душі... Кому як не демонам відомі тонкощі цієї сутності. Мало того, саме в цьому світі живе моя істинна пара.

– Я пам’ятаю. Ти з малечку про це казав. Невже зустрів її? – усміхнувся Ріл. Друг же не вірив в існування істинних пар, тим більше між демоном та смертним. Він зневажав людей, не довіряв їм та вважав за потрібне використовувати їх, а не лікувати їхні душі й тим більше створювати з ними сім’ї…

– Зустрів, – відповів Аррак-Ендрю.

– Та невже? – не повірив друг. – Хто вона? Гарна? Душа в неї світла?

– Занадто багато питань, – відхилився від відповіді Ендрю, він знав думку Ріла на цей рахунок й не поспішав відкриватися перед ним. – Та й не на вулиці ж про це розмовляти, – демон посерйознішав.

– Ну, добре, добре. Біжи вже по своїм справам, але будеш мати вільну хвильку, заходь в гості. Поговоримо.

– Авжеж, – кивнув Ендрю та попрощався з другом.

Розправивши крила та прийнявши бойову форму, Аррак злетів у небо. У польоті він позбавлявся зайвих хвилювань, звільнявся від негативних емоцій.

– Ендрю! Хлопчику мій! – скрикнула мати, побачивши сина на порозі дома та міцно обійняла. – Твої очі сяють! А це означає, що ви нарешті зустрілися, чи не так?

– Ти як завжди права, мамо! – посміхнувся демон, проходячи всередину хати. – Все сталося неочікувано…

– Це для тебе неочікувано, мій любий, а в Книзі Долі давно був записаний час зустрічі.

– Амурчик мені те саме сказав.

– О, то ти й з ним познайомився? – здивувалася Бергота, мати демона. Вона знала про цих янголів, але не думала, що демони можуть побачити їх.