Розділ 11

– Ходімо, – промовив Ендрю, коли вони нарешті відірвалися один від одного. Він схопив її за руку та завів всередину. В кают-компанії дійсно було прохолодно.

Ендрю налив у високі келихи прохолодний лимонад та протягнув дівчині.

– Дякую, – промовила Ніна. Її серце все ще калатало всередині. Чи правильно вона робить, що відмовляється від кохання? Від зустрічей, побачень та почуттів?

– Я, мабуть, занадто поспішаю, промовив Ендрю, обіймаючи жінку. – Зазвичай я не лізу з цілунками на перших побаченнях…

– Мені сподобалося, – прошепотіла Ніна. – Я не знаю як правильно це пояснити. У мене дійсно давно не було стосунків. Я встигла забути, що це таке взагалі, – зізналася вона, зазирнувши йому в очі.

– Розкажеш про себе? – спитав Ендрю, влаштовуючись разом з Ніною на маленькому білосніжному диванчику.

– Що саме ти хочеш знати? – задала вона зустрічне питання. Ніна уникала розмов про особисте, ці два дні вони розмовляли про захоплення, роботу, але не поспішали відкриватися. Про Ендрю вона теж знала небагато. Тільки те, що він живе у Франції та є власником мережі лікарень по всьому світу.

– Чому така гарна жінка сама? – прямо запитав він.

– Я перестала вірити в кохання, перестала довіряти чоловікам… Вже давно. – прошепотіла вона.

– Чому? Тобі зробили боляче?

– Він покинув мене з двома малими дітьми на руках… – ледь стримуючи сльози проговорила Ніна.

Ендрю мимоволі стиснув кулаки. Бачити сльози в її очах було боляче, а ще він відчував її біль. Він зчитував емоції, спогади, що в цей момент пронеслися у неї перед очима. Притиснувши Ніну до себе, Ендрю торкнувся губами її чола.

– Негідник, – прошепотів він. – Як можна було відмовитися від такої жінки, як ти?

– Знайшов іншу. І йому стало байдуже на мене, дітей… – вона знову схлипнула. – Вибач, мені не хочеться це згадувати…

– Й не треба. Ми з тобою напишемо нову історію, із щасливим фіналом, – серйозно промовив він, обіймаючи жінку за плечі.

– Чому ти такий впевнений в цьому? – перепитала Ніна. – Ми зовсім не знаємо один одного, завтра останній день форуму. Ввечері у мене літак. Я повернуся в Київ, ти полетиш в Марсель…

– Я думаю, це можна якось вирішити. Пам’ятаєш, ти дозволила мені бути поруч?

– Так, – кивнула Ніна, не розуміючи до чого ця розмова.

– То я вигадую щось. А скільки років твоїм дітям? – перепитав Ендрю.

– Вони дорослі вже. Сину двадцять, а доньці нещодавно виповнилося вісімнадцять.

– Дійсно дорослі. У них тепер своє життя, а тобі варто подумати по власне щастя…

– Віка каже те саме, – здивовано прошепотіла вона.

– Віка твоя донька? – спитав чоловік, проводячи рукою по волоссю жінки.

– Так. Уявляєш, вона просила мене завести на форумі роман, – розсміялася Ніна.

Ендрю ж залишався серйозним, але запитав:

– Та невже?

– Ага, – Ніна мліла від дотиків чоловіка. Давно забуті, як вона вважала, відчуття прокинулися після довгого сну. Здавалося, кожна клітинка її тіла бажала відчувати ці дотики. – Поцілуй мене ще раз, – попросила вона, обіймаючи чоловіка.

Ендрю не міг повірити, що все це відбувається насправді й притиснувши дівчину до себе припав до її губ солодким поцілунком.

Ніна намагалася запам’ятати ці хвилини, насолоджувалася цілунком чоловіка, в якого встигла закохатися, як школярка. Вона розуміла, що навряд чи вони зможуть бути разом, але якщо зараз їм обом добре, якщо вони обидва бажають одного й того ж, то чому б не дозволити собі відчути себе щасливою? Нехай лише на вечір чи на добу.

– Як ти дивишся на те, щоб поплавати у відкритому морі? – запропонував Ендрю.

– Із задоволенням! – відповіла Ніна. – Де тут можна перевдягнутися? дівчина раділа, що прихопила з собою купальника. 

– Он там, – вказав рукою чоловік на двері вбиральні.

В душі демона нарешті оселився спокій. Він знайшов її. Вона така ніжна, й водночас сполохана. Боїться своїх почуттів, але йому довірилася. Хоч й сприймає все це як коротку інтрижку. Вона вірить, що повернеться завтра до Києва та забуде про цю пригоду. Але Ендрю знав, що це не так. Дві душі, дві половинки одного цілого, зустрівшись раз, не зможуть один без одного.

– Яхта на якорі, – зазирнув до каюти капітан. – Ви можете трохи поплавати, а потім рушимо далі.

– Дякую, Дмитро, – кивнув Ендрю. Він також зняв одяг залишившись в одних плавках.

– Тут неймовірно чиста та тепла вода, – проговорила Ніна, коли вони спустилися у воду та пропливли трохи уздовж яхти.

–  Так і є, – погодився Ендрю. – Не боїшся глибини?

– Ні, я добре плаваю, – посміхнулася вона. – Дякую за таку можливість. Вчора ти витягнув мене на море вночі, сьогодні ось так.

– Ну робота роботою, але про відпочинок забувати не варто.

– Це так дивно… – промовила Ніна ледь чутно.