Розділ 9

– Доброго вечора! – до столика підійшов Володимир. – Можна до вас приєднатися? – за їхнім столиком залишилося якраз одне місце, поруч з Ніною.

– Так, звичайно, – кивнув Ендрю.

– Дякую. – Володимир приєднався до компанії, – бачу, ви вже стали парою вечора…

– Та от самі того не зрозуміли, як стали учасниками розваги, – посміхнулася Ніна та показала стрілу, яка лежала на столі біля її тарілки.

– Цікаво придумали ці аніматори, – усміхався чоловік. – Ендрю, як вам форум? Ви вперше на нашому заході?

– Я в захваті від організації та пропозицій від учасників. Дуже корисно й дуже багато нових можливостей для розвитку. Саме на цьому форумі я вперше, але на подібних заходах вже бував.

– Радий це чути, попереду ще два дні роботи та цікавих івентів.

– Так, я бачив у програмі.

Розмови за столом перейшли в нейтральне русло. Обговорили тенденції економіки та розвитку країни, згадали й про туристичну галузь, адже цим літом в Одесу та й не тільки приїхало дуже багато іноземців, що захоплювались красою країни, що мужньо вистояла у війні за свою незалежність та свободу.

 Ендрю хмурився, коли бачив, що Володимир посміхається до Ніни, коли жінка захоплено щось розповідала йому. Він розумів, що не має права ревнувати, принаймні зараз, коли вони ледь знайомі... Але як же хочеться схопити її, сховати в обіймах та не відпускати! Як же хочеться прокричати зараз у мікрофон: «Вона моя!» Пояснити, що ніяка це не гра, що це все справжні почуття! Нехай й народились вони лише сьогодні. І амурчик теж справжній. Хоч цей рудий йолоп Адам десь подівся та весь вечір й носа не висовує.

В залі було душно. Розваги демону були не цікаві, а десерт ще не подали.

Ендрю вибачився перед присутніми за столом та пішов на балкон, щоб вдихнути свіже повітря, трохи заспокоїтися.

– Курити будеш? – звернувся до нього якийсь чоловік, що вже добряче прийняв на душу.

– Ні, дякую, – відмовився Ендрю.

– А я закурю, з твого дозволу.

– Будь ласка, – байдуже кинув Ендрю.

Йому було все одно, що відбувається навколо.

Чоловік дивився на нічне небо, споглядав далекі зірки. Кортіло розправити крила, злетіти до небес та випустити всі свої страхи та хвилювання.

Душа... Душа демона теж здатна відчувати увесь спектр емоцій...

– Ендрю, – почув він за спиною знайомий голос.

Ніна дивилася на нього, завмерши на місці. Дівчина вигадала привід, аби піти слід за ним, бо компанія Володимира та ще двох чоловіків її трохи лякала. Володимир почав задавати надто особисті питання, на які дівчина не готова була відповідати.

Поруч з Ендрю вона почувалася захищеною.

– В залі дуже душно, хоч й кондиціонер працює, я вийшов подихати свіжим повітрям, – Ендрю протягнув руку, – ходіть сюди.

– Після денної спеки зараз дійсно свіжо, – усміхнулася Ніна.

За мить вони вже стояли поруч, Ендрю поклав руку їй на талію, а вона не чинила спротиву.

Ось тепер все гаразд. Ось тепер вона поруч. Така чужа, й така рідна водночас. Він майже нічого про неї не знає, як й вона про нього. Але їхні душі вже давно обрали одна одну. Він був певен, що Ніна відчуває схожі емоції.

– Як ви дивитися на те, щоб піти на море? – раптом спитав чоловік

– На море? – здивувалася дівчина. – Зараз?

– Звісно. Ви знаєте як класно купатися вночі, коли на пляжі нікого немає, коли вода ще тепла, а сонце не палить зверху...

– Я не купалася вночі. Зранку так, а от ввечері... Хіба ще зовсім в юності, коли була ще молода та дурна, – посміхнулася Ніна.

– То ви згодні? – знову перепитав чоловік.

– А знаєте, я не проти! – трохи поміркувавши відповіла Ніна.

– Тоді, ходімо!

Ніна та Ендрю тихенько вийшли з ресторанів, тримаючись за руки. Цей невинний дитячий жест викликав у Ніни бурю емоцій всередині.

Ендрю провів її до номера, давши змогу перевдягнутися та взяти рушник, й сам поспішив до себе.

 І от вони вже на березі моря. Тихий шелест хвиль, музика, що лунає з найближчих кафе, місяць на небі, який утворював на воді гарну доріжку...

Вода дійсно тепла. Занурившись у теплу воду, Ніна розслабилася та насолоджувалася купанням.

– А ви праві! Водичка дійсно класна!

– Ти, – раптом поправив її Ендрю. – Будь ласка, кажи мені «ти».

– Добре, – кивнула Ніна.

Чоловік стояв по пояс у воді майже впритул до неї, його рука сковзнула на талію й від цього дотику, по тілу Ніни немов розряд пройшов, вона затремтіла.

– Ти замерзла? – стурбувався Ендрю.

– Ні, – замотала головою Ніна, про себе сварилася на власний організм та реакцію на чоловічі дотики. Хоч сама в цей час намагалася розгледіти гарне тіло Ендрю. У нічний час це зробити важко, але тим не менш не помітити чоловічу красу було складно. Ендрю дійсно був дуже гарним, мав спортивне підтягнути тіло. Цей чоловік вміє дбати про себе.