Розділ 8

Перед гала-вечерею Ендрю встиг зайти до номера та передягтися. Йому набриднув діловий костюм. Демон взагалі віддавав перевагу вільному стилю в одязі, а якщо й уніформа, то лікарський халат.

Усі його думки були навколо Ніни. Чи сподобався їй сюрприз? Чи вона не образилася? Дізнатися це можна було лише від самої дівчини.

Вдягнувши темно-сині джинси та світло-блакитну сорочку, Ендрю поспішив до ресторану.

Тут вже стояли столики, сервіровані на шість-вісім персон, на імпровізованій сцені грали музиканти. Ендрю знайшов столик, за яким ще нікого не було, але добре було видно сцену та розмістився за ним.

Зала наповнювалася гостями, але серед них він особливо вдивлявся у жіночу постать, що з’явилася на вході. Літня сукня прямого крою темно- зеленого кольору із широким поясом неймовірно лічила дівчині. Вона розпустила своє каштанове з переливом до рудого кольору волосся та посміхнулася, впіймавши на собі його погляд.

Тут через весь зал знову пронеслася рожева стріла амурчика, впавши на стілець біля Ендрю. Здається, цього ніхто не помітив, крім цих двох. Ніна нахмурила брови та покачала головою. Невже знову привиділося? Дівчина підійшла до столика, за яким сидів чоловік.

– Вибачте, – посміхнулася вона, – можливо, мої слова вас здивують чи налякають, але мені здається, на цей стілець щойно впала рожева стріла із пір’ячком, – проговорила вона.

– Ах, то, мабуть, забавка від ведучих, – посміхнувся Ендрю, – зараз подивлюся, чи не впала під стіл. – Чоловік нахилився, й вже за мить піднявся, тримаючи у руках маленьку рожеву стрілу з охайним пір’ячком на кінцівці. – Ви це мали на увазі? – простягнув він їй знахідку.

– Так, – розсіяно проговорила дівчина. – Вона справжня, – пошепки додала Ніна, розглядаючи дивний предмет.

– Ну, коли ви та я вдвох її бачили, – посміхнувся Ендрю, – то запрошую приєднатися до столика. Мабуть, то знак.

Дівчина кивнула та сіла на стілець поруч. Дивну стрілку вона й досі тримала в руках. Не знаючи, що робити з нею далі.

І не встигла вона сісти, як ведучий почав кричати в мікрофон щось про першу створену пару. То ці стріли дійсно гра?

– А на нашій гала-вечері щойно утворилася пара, прошу піднятися на сцену молодих людей, що помітили стрілу нашого імпровізованого амура, та мають тепер провести цей вечір разом!

В залі почулися оплески та свисти.

– Ви щось зрозуміли? – спитала Ніна, поки вони йшли до ведучого.

– Це просто гра, – усміхнувся Ендрю.

– Як вас звати, звідки ви? – почав розпитувати їх ведучий.

– Мене звати Ендрю, я з Марселю, а ця прекрасна дівчина – Ніна, з Києва.

– О, чудово, вітаємо Ендрю та Ніну, ви перша пара, що знайшла стрілу Амура, які заховані у різних місцях цієї зали! Цією стрілою оголошую вас парою на сьогоднішній вечір!

По залу пролетів шквал оплесків, а ведучий продовжував кричати у мікрофон:

– А всі інші не засмучуйтесь та будьте уважні! В залі ще є стріли, крім того, попереду ще багато цікавих конкурсів та сюрпризів, а зараз легендарний, неперевершений Олександр Пономарьов! Зустрічайте!

Музиканти заграли відому композицію «Він чекає на неї». Світло одразу змінилося, зал поринув у напівтемряву.

– Можете запрошувати дам, кавалери! – знову проговорив ведучий.

– Ніно, потанцюємо? – Ендрю поклав руку дівчині на талію.

– Я останній раз танцювала років десять тому, – зізналася Ніна.

– Неважливо. Я дужу люблю цю ліричну пісню, – прошепотів демон та повів дівчину у повільному танці.

«Він любить косити газони,

Вона любить збирати квіти,

Він не знає, де діти гроші,

А у неї голодні діти.

Вона встане і піде в місто,

Щоб шукати нової долі,

А він полетить у далі –

У нього своя неволя…»

Ніна прикрила очі, вдихаючи аромат чоловіка, що стояв так близько, вона відчувала його дихання та шалений стукіт серця. Її серце так само намагалося прискорити свій ритм, пробитися скрізь кригу, полетіти у далі, де вона ще може стати щасливою! Які ж гарні слова у цієї пісні! Як добре вона передає настрій та почуття! Її власні відчуття дещо схожі!

– Ендрю, – прошепотіла вона, – дякую вам за квіти. Через ці дурні ігри не сказала вам головного, – посміхнулася вона.

– Я радий, що вам сподобався мій сюрприз, – чоловік прошепотів її на вушко, ледь торкнувшись губами мочки вуха, від чого тіло Ніни вкрилося сиротами.

– Мені давно не робили таких сюрпризів. Ваша увага дійсно приємна, але…

– Тш, – перебив її Ендрю, – не поспішайте відмовлятися. Вам приємна моя увага, мені приємно, що вам подобається моя увага, – усміхнувся демон. – Давайте насолодімося цим вечором. Все-таки, нас оголосили парою.

Музика змовкла, й вони повернулися до столика. Ендрю допоміг влаштуватися Ніні, й сам сів поруч.