Розділ 6

Ендрю після розмови з жінкою поспішив до бару. Після того, як він знайшов обладнання для своїх лікарень та свою істинну, можна й трохи відпочити. У другій половині дня у нього виступ.

Як же прикро, що люди так погано розуміють свої емоції! Вони не здатні відчувати те, що підвладно їм, демонам – душі. Багато людей взагалі забули що це таке. Вони не користуються цим даром, деякі давно продали свої душі темним силам, часом не усвідомлюючи цього. Вони перетворилися на холодних істот, яким байдуже все, окрім власного добробуту.

А є такі як Ніна. Ці, що мають душу, але нікого до неї не пускають, часом навіть рідних. Вони відчувають емоції, але не дозволяють їм керувати собою. Вони довіряють лише голосу розуму, думають перш за все, що скажуть інші, вони зраджують свої мрії й проживають життя за вказівками суспільства, а не будують власний шлях.

Замовивши прохолодний коктейль, Ендрю вийшов на терасу, звідки відкривався приголомшливий вид на море!

Сьогодні ввечері він має спробувати зблизитися з жінкою, подарувати їй стільки уваги, щоб вона точно захотіла продовжити знайомство, а можливо й почати будувати стосунки.

Допивши коктейль, Ендрю замовив таксі та рушив на підготовку сюрпризу для неї.

Вже в машині він знову побачив амурчика. Нахабне руде янголятко влаштувалося на задньому сидінні, розклавши поруч своє обладнання – лук та стріли. Для водія цей персонаж залишався невидимим. То, Ендрю не залишилося нічого як звернутися до того подумки:

– І що ти тут робиш?

– Я тепер постійно тебе супроводжуватиму, – відгукнулося янголя. – Поки ви нарешті не зрозумієте, що ви пара.

– Ти вже два рази промазав своїми стрілами, – нахмурився демон.

– Я лише тиждень тому закінчив навчання. Ще досвіду не маю. Ви моя перша пара, випускний іспит! І якщо я провалю цей іспит, то не бачити мені ліцензії… – янголя похнюпилося.

– Хіба це так важко? – нахмурив брови демон.

– А ти сам спробуй! – буркнув амурчик. – Я вас обох знайшов, час зустрічі в Книзі Долі перевірив. Але її душа закрита від почуттів. Й тому стріла відскакує, вона не може дотягнутися до її серця, бо воно сковано товстим шаром криги…

– Я теж не зміг відчути її душу, – промовив Ендрю.

– От бачиш, ти не зміг, а я маю зробити так, що вона помітила тебе та відкрилася своїм почуттям. Тому поки я не виконаю це завдання, завжди буду поруч з тобою.

– Ну, гаразд, тоді ти мені й поради даватимеш. От що її може потішити? – звернувся Ендрю до амурчика.

– Квіти, – тут же відгукнувся той.

– Це й так зрозуміло, – відмахнувся демон. – Тебе взагалі як звати?

– Адам, – промовив той.

– Так ось, Адаме, нам потрібно щось таке, що дійсно її вразить, змусить розтанути, відпустити емоції, повірити в диво…

– Ендрю, ти впевнений, що ти демон? – амурчик схилив голову на бік.

– Я демон лише наполовину, – усміхнувся чоловік. – Мій батько був людиною.

– Приїхали, – промовив таксист, пригальмувавши біля торговельного центру.

– Щиро дякую, – Ендрю розрахувався за поїздку та вийшов з машини. Адам також покинув салон.

Ендрю швидким кроком здолав відстань до входу у торговельний центр та попрямував до магазину з організації свят та подарунків.

– Вітаю, – звернувся він до дівчини за прилавком.

– Вітаю, чим можу допомогти? – посміхнулася вона.

– Мені потрібен гарний букет квітів. Найкращий, що є в магазині.

– Ти впевнений? – пролунав в голові демона голос Адама, який знову сидів на плечі чоловіка. – Ти ж п’ять хвилин тому хотів щось таке, що вразить…

– Так, але не сьогодні. Ми знайомі лише кілька годин, тому почати треба саме з квітів, нехай це й банально, – пояснив він ментально амурчику.

– Добре, – кивнула дівчина.

– А також ось цього ведмедика, – Ендрю вказав на плюшеву іграшку на полиці.

– Іграшка? – мовив амурчик. – Ти серйозно?

– В тебе є кращі ідеї? – озвався демон.

– Квитки в кіно на останній ряд, прогулянка на повітряній кулі,– почав перерахувати амурчик.

– От одразу видно, що ти студент, – хмикнув Ендрю. – Вона в мені бачить лише партнера. Бізнес-партнера. Такими запрошеннями я її тільки віддаллю від себе.

– Щось ще? – спитала дівчина, поставивши перед чоловіком великий кошик з квітами та прилаштувавши ведмедика поміж ними.

– Це все, дякую.

Ендрю написав адресу готелю, а також ім'я та попросив доставити до вечора.

– Зробимо, – пообіцяла дівчина.

Розрахувавшись, чоловік поспішив до магазину одягу.

– А тут ти що забув? – почав буркотіти амурчик. – От нащо тобі ці комплекти?

– Це не мені. Це Ніні. Але не на сьогодні. Просто поки ми тут, хочу придбати дещо. Для неї, ну й для себе.