Розділ 5

– Мене звати Ендрю Даймон, – посміхнувся до неї чоловік та протягнув візитівку. Ніна на мить втратила здібність розмовляти. О це так пощастило! Схоже, це той самий бізнесмен, про якого казав її бос. Невже це відбувається насправді? – дозвольте я вам все детально розповім, – промовила вона.

– Так, звичайно, – кивнув він. – Ендрю вже точно знав, що укладе контракт з Ніною. Те, що це була та сама дівчина, він вже зрозумів. Хитра доля знайшла для зустрічі не дуже вдале місце. Але тепер все в його руках.

Ніна захоплено розповідала про фірму, заводи, виробництва, щось говорила про нові технології, штучний інтелект та гарантії. Все це пролітало повз його увагу. Ендрю ловив її емоції, намагався знову доторкнутися до душі, але так й не зміг.

– Ніно, я все зрозумів. Ви дуже добре володієте інформацією і я бачу як ви любите цю справу!

– Це справа мого життя, – посміхнулася дівчина. – Зараз розпочнеться блок презентацій, то я маю йти, вибачте. Але якщо ви зацікавлені у нашій продукції та співпраці, буду рада обговорити деталі після цього.

– Авжеж, – відповів чоловік. – Я буду радий продовжити нашу розмову. Можемо навіть випити разом кави під час перерви, й ви мені розкажете про умови співпраці. Мене цікавить довготривалий контракт.

– Так, звичайно! – Ніна ледь не стрибала від щастя. Директор точно буде в захваті!

– Тоді чекатиму вас в ресторані, за цим самим столиком, де ми зустрілися за сніданком.

– А якщо він буде зайнятим? – розгубилася дівчина.

– Залиште це мені, – щиро усміхнувся Ендрю.

– Добре. Вибачте. Мені справді пора.

– Не смію затримувати.

Ніна схопила зі стола документи та рушила вбік сцени, де вже почалась перша презентація.

В залі запанувала тиша, але Ніна чула стук власного серця, й здавалося, що він лунає на всю округу. Який же красень цей Ендрю! Вона дивилася на нього немов ідіотка, як школярка, що вперше побачила гарного хлопця. Емоції розігралися не на жарт. А ще чомусь виникло відчуття, що вона його знає. Звідки? Де вона могла його бачити? Та, здається, наче, не зустрічались раніше. Тоді як пояснити це дежавю? Ох, вже цей француз, навіть слова французькі лізуть у голову!

– Ніно! – підскочив до неї Володимир, вириваючи з роздумів. – Ваша черга.

– Вже йду, – посміхнулася вона до нього. Чоловік подав руку та допоміг піднятися на сцену.

Ніна вийшла на сцену. Виступати із доповіддю чи презентацією їй було не в новинку. Вона мала чималий досвід виступів, в тому числі й на таких от міжнародних заходах. Але сьогодні чомусь нервувала. Поглядом шукала в залі того чоловіка, Ендрю. Боялася, що він міг обманути та піти геть, або підійти до представників інших фірм. Вона не могла втрати такого клієнта, якого подарувала їй сама Доля. Такий збіг обставин могла влаштувати лише вона. Ніна хоч й не дуже вірила в потойбічні та вищі сили, але була впевнена, що щось таке є, а ще в те, що у світобудові працюють певні закони, тому те, що відбулося сьогодні, нічим іншим дівчина собі пояснити не могла.

Поглядом вона швидко знайшла Ендрю. Він залишився стояти біля її столика. А ще їй на мить здалося, що на його плече всівся та розмахує крилами смішний маленький чоловічок, що націлив на неї крихітний лук, з якого вже за мить полетіла рожева стріла… Дівчина не встигла ахнути як та сама стріла впала біля її ніг та в той же момент розчинилася у повітрі. Вона лише головою мотнула. Привидиться ж таке! Дівчина схопила з маленького столика склянку води, зробивши ковток, та звернулася до всіх присутніх:

– Доброго дня! Мене звати Ніна і я представник фірми…

Далі вона мовила просто заздалегідь завчений текст, пояснювала нюанси роботи з обладнанням та ще раз наголосила на тому, що всі виробництва знаходяться в Україні.

Її проводили оплесками, Ніна повернулася до залу, до свого столика. Чоловіка поблизу не було. То це й не дивно, бо як раз після її виступу оголосили перерву на каву. Згадавши, що Ендрю має чекати на неї в ресторані, Ніна поспішила туди.

Чоловік дійсно чекав на неї за тим самим столиком. На ньому вже стояли дві чашки лате та смачні тістечка.

– Як ви вгадали, що я люблю лате? – посміхнувшись спитала Ніна та влаштувалася навпроти чоловіка.

– Замовив на свій смак, – лукаво всміхнувся демон. – Зізнаватися в тому, що він вміє відчувати деякі її бажання, він не став – зарано. Так само як й казати про те, що він віддає перевагу міцній каві. Якось згодом.

– Дякую, – усміхнулася Ніна.

– Ви підготували цікаву презентацію. І у вас чудова англійська. Ви ніколи не думали працювати за кодоном?

– Я люблю свою країну, – знизала плечима Ніна. – І за кордон мені не до чого. Тим паче я прожила кілька місяців у Польщі, ще на початку війни, але швидко зрозуміла, що вдома й стіни допомагають, тому ми повернулися, щоб підтримувати економіку та працювати задля розвитку держави. Як бачите – не дарма. Україна швидко йде на підйом, тому моє місце тут. А от наше обладнання вже працює в лікарнях майже по всьому світу.

– Крім моїх, – хмикнув Ендрю. – Чому я раніше про вас не чув? – спитав він ніби сам себе.

– Може тому, що ви раніше не бували в Україні? – поцікавилася Ніна.