Правда поза законом

17.12.2021

– Нелюдів не існує, – відповів палко звичайний на вигляд, чорноволосий до пліч, хлопець, на якого повільно падав сніг.

А звали того Олександр. Не дивлячись на досить дорослу зовнішність, він був досить замкнутою людиною. Постійно клав руки в кармани,  ховав голову і, як би це парадоксально не звучало, все ж таки намагався будь-коли і за будь-яких обставин з себе корчити розумного, щоправда, вдало у нього це не виходило, може це через невелику чорну борідку, яка тільки починала рости в стіль юні роки.

Тоді на вулицях відчувалася прохолода - це був саме грудень. Усюди тільки білий колір, не сказати, що прямо сильно холодно, але все ж таки деякий раз можна спіймати себе на думці, що життя - це страждання і в ньому не вижити. Але є й обернена сторона монети, власне зими : деякий раз усмішка здіймається при виді безвинних дітей, які бавляться на майданчику. Ліплять фортецю з снігу, розігрують справжню драматургію, сидячи на снігу. Здається, що все тут безвинне, але, як тільки обертаєшся – бачиш сурову зиму в всій її красі.

– Хтозна, а може і існує, все ж таки не просто так усі замовчують про це, – втрутився в розмову ще один, трохи товстуватий хлопчина з досить молодим обличчям і низький на зріст, через що багатьом може спасти на думку, що перед ними стоїть не дев'ятикласник, а максимум якась там пʼятиклашка.

То був Данік.  Мав світлий відтінок волосся і чомусь зараз стояв при –30 весь в білій сорочці і звичайнісіньких джинсах, в яких він завжди клав руки в карман, так як не знав куди їх діти. Дуже дивно, але йому чомусь не було холодно, кажуть, що з першого класу обливався холодною водою. Його часто вичитували за такий одяг зимою, бувало навіть, що охоронець не хотів пропускати в школу, але йому було все рівно. У пальто спекотно, а в сорочці й холодок невеличкий, і приємно шкірі. Він був не супер приємною особистістю і не супер поганою. Йому було начхати на всіх, він завжди мав свою точку зору і дивився на все не так, як інші. А з оцінками теж саме. Деякий раз геній, деякий раз лебідь. Дихав він теж не дуже приємно, а інколи якось дивно. Данік був з тих людей, яким все одно на те, що можуть показатися дивними, чи неадекватними, або ж зарозумілими ідіотами.

– Ха! Ти реально думаєш, що якісь монстри реально існують? Це ж казка для малечі! – з насмішкою продовжував Олег.

– У казках не пишеться про зубастих мон... – не встиг договорити, як хлопця перебили.

– Достатньо! Про це ж розмовляти заборонено! – запанікувавши шепотом втрутилася Холлов.

Це була звичайна, з дивним імʼям дівчина – Холлов. Імʼя було і справді дивним, але сама ж дівчина була прикладом звичайної, нічим непримітної людини, у якої майже немає секретів. Волосся до пліч. Чорне, тонке волосся, місцями кудряве від природи, ходила в сірому пальто з чорними рукавицями. Зараз стояла навпроти Олега і дивилася наляканими очима.

– Ти й справді думаєш, що це правда? Ха–ха! Мабуть нас прямо зараз заарештують! – і далі насміхався Олег, потім повернувся до неба і голосно крикнув, – Нелюди не існують! І зараз нас заарештують за якісь слова, так? – почав люто кривлятися.   

– Тихо! Тихо! Вгамуйся! – боялась Холлов.

– Ви чуєте, що вона каже? Якісь перевертні існують! Ха–ха–ха! – далі продовжував кричати, кривляючись.

– Досить! Ну не спроста ж говорять про це, – продовжувала шепотом, – Тобі хіба не здається, що всі щось ховають від нас? Неначе уряд замовчує про щось.

– Мені теж так здається, – долучився Данік, теж стишивши голос, – Як думаєш, чому зараз стільки зниклих людей? Вони просто так зникли безвісті?

– До того ж, я вже не кажу про ще одну запропащену дитину сьогодні.

Чорноволосий деякий час обмірковував все сказане і неочікувано засміявся.

– Ви й справді думаєте, що якісь «Нелюди» існують? Ха–Ха! Та і пропажі теж звичайне діло! В нашому столітті дуже багато маніяків, а ті, для кого це все страшно - вигадали історію про всяких «Нелюдів», чи як там їх називають. «Монстри». Ха–ха–ха! Ну бувайте! Бажаю, щоб всякі «Нелюди» не зустріли! Ха–ха–ха! – сміючись пішов .

А ті просто стояли і дивилися тому в спину; не сказати, що Холлов була зла, просто той трохи бісив. Можна ж було нормально попрощатись, а не казати в обличчя : «Ви дауни».

Втім, вони вирішили теж розійтись, все ж так ні про що було ще розмовляти, тим паче, після школи. Холлов йшла додому, багато думок надходило, останніми днями, її чомусь сильно бентежило питання нелюдів. Чи є вони, чи ні? Що ж тоді так ретельно ховають всі від усіх, замовчують, неначе щось жахливе все ж таки є? Куди взагалі діваються люди і чому про тих монстрів не можна говорити, за це навіть строго карають? Цього всього вона ще не знала…

Проходять повз люди, всі вони поринуті у свої глибокі роздуми, переживання… Всім нема діла до когось іншого. Всі мовчки йдуть, немов бояться одне одного.

Останнім часом чомусь дуже сильно привертають увагу самотні перевулки, де зазвичай темно і нікого нема. У цьому місті перевулків досить багато і вони завжди здавались страшними, і таємничими… І через це на деяких вулицях занадто страшно ходити, адже нікого нема, а ти один. Навкруги їх безліч, і от, прямо зараз хтось може підійти, або ж зненацька вискочити, і станеться неприємність. Хоча чи це страшно? Чому ж це страшно, якщо всі все одно колись помруть? Та і у всього зникає хоча б один, незначний сенс, коли вмираєш. Тож, вмерти не страшно, хоча, все одно страшно...  Дивно це звучить. Холлов постійно замислювалася над цим. У цьому столітті, коли люди зникають на рахунок один–два, це було типу медитації, щоб заспокоювати себе, адже хто зна, може ти будеш наступним?

16:01

Холлов прийшла додому. Це була трьох кімнатна квартира, зі старими, білими шпалерами, які від старості стали сірими. «Оригінальна» підлога в стрічку. Люстра в вітальній кімнаті та звичайні лампочки, які сяяли жахливим, жовтим світлом у кожній кімнаті та червоний килим. Була тут кухня зліва, не дуже велика, не дуже мала, але можна сказати, що кухня – найкраще місце цієї квартири. Все майже блищіть, і хоча б нормальна лампочка висить, яка сильно нагадує світіння від настільної лампи. Холлов дуже любила таке світло. Воно комфортне. Навіть чимось нагадує світіння сонця під час сутінок, а Холлов часто дивилася на безмежно прекрасний захід сонця, це мабуть найчарівніше, що тільки можна побачити.