Реформи та інші негаразди

Цього разу у Овальному… тобто, в робочому кабінеті Володаря зібралось чимало народу.

Були, як і минулого разу, Мордехай, Джейкобсон та Елідія.

Був Зон-Джин – бравому адміралу корсарів довелось покинути вистежування великого торгового каравану, аби повернутись до столиці. Троль був дуже незадоволений, зло зиркав навкруги і час від часу сердито поглядав на Марті (так, той теж був присутній).

Був Кхирдик. Верховному вождю гоблінів таки полагодили його некропротез… Хоч і не одразу.

Некромант, відряджений у селище гоблінів на допомогу, впоратись не зміг. Костомаха йому не корилась, крутила дулі й виводила на землі великим пальцем написи на кшталт “всі живі – тупі нездари”.

Довелось відправити кажана з листом до Володаря – і, за обопільним рішенням, гобліна було вирішено доправити до столиці, де до справи мав узятись особисто Рінго. Його підлеглий повантажив “велика вождя” на запряжену конем двоколку (хоча той протестував, кричав “моя не інваліда, моя йти сама і взагалі моя боятись коні”) і вирушив у дорогу.

Навіть Архігронд цього разу приперся. Ватажок демонів таки вирішив питання зі своїм зовнішнім виглядом – аби не псувати інтер’єр Цитаделі під час кожного візиту.

Перевтілюватись в людину або вселятись в одержимого вищий вважав нижче своєї гідності. Додаткова форма в нього вже була – велетенський змій, що дихав полум’ям Безодні, призначався для битв з іншими лордами Інферно. Але достатньо серйозної заруби, щоб вона згодилась, не траплялось вже дуже давно… Тож Архігронд вирішив, що в разі чого впорається мечем і демонічною магією. Розвтілив її й замінив на людиноподібного демона – темне волосся, роги на голові, звичний для смертних одяг (штани з набірним поясом, сорочка). Звичайно, форма мала відповідати статусу – тому роги були фігурно закручені, волосся – дбайливо укладене, одяг – в міру вишуканим з дещицею недбальства (розстебнутий ґудзик, легка потертість на штанях тощо), а червона шкіра – гладенькою та доглянутою.

Служниці мимоволі заглядувались… А Архігронд лише радий був посприяти благородній справі розбещення смертних.

Марті, як вже згадувалось, теж був присутній. Останні кілька тижнів Обраний старанно (хоч і з матюками) штудіював виданий йому стос документів. Іноді, щоб відволіктись, бігав у лабораторію до Рінго – але тихцем, аби Елідія не дізналась і не прокляла.

Варто сказати, розібрався він у темному законодавстві досить непогано. Правда, наробив маркером глузливих поміток на полях, де тільки можна… І де не можна – теж.

Володар хотів було, з суто виховною метою, таки відправити йог до алхіміків – працювати над розчином, який зміг би вивести незмивний маркер. Тим паче що головний алхімік, старий троль Рольфгар, вже не сердився на Обраного за інцидент з рибами у ставку і навіть був готовий трохи повчити його своєї премудрості. Але, нанюхавшись випарів, юний Обраний почав пробувати скомбінувати “Смарагдове небо” з піснями цього світу – і тоді старий прийшов до до Повелителя й заявив: “Я або його отрую, або отруюсь сам. Або ви його від мене заберете”.

І ще, в порядку виключення, був присутній той, кого зазвичай до подібних заходів і на катапультний постріл не підпускали. А саме – Ебрахам фон Блейд, шанований представник вампірської громади Смертограда. Деякі питання, що мали обговорюватись, напряму стосувались його та його “братів по крові”, тож Володар дозволив.

Мордехай недобре косився на вампіра – присутність цивільного в самому серці Цитаделі йому не подобалась.

– Панове, – злегка ляснувши долонею по столу, Володар розпочав нараду. – Сьогодні ми зібрались тут, щоб обговорити надзвичайно важливі питання. Мій радник Марті, – вищезгаданий радник скорчив пику, наче в засудженого на смерть, – ретельно вивчив наше темне та зле законодавство… І придумав деякі покращення. Отож, шановні, нас з вами чекають реформи!
– А що таке бути “реформи”? – длубаючись пальцем у носі, запитав Кхирдик. – Це можна їсти?
– Ні, вождю, – всміхнувся Повелитель. – Їсти не можна. Але це набагато краще!
– Що може бути краще за смачна їжа… Особливо жива. Щоб стукати, і одразу в котел!
– Помовч, не перебивай. Так от. Запропонованих змін досить багато, всі вони ще потребують уточнення… З ними кожен з вас зможе ознайомитись окремо й пізніше. Але найважливіших – три. Адмірале Зон-Джин!
– Тааак, Володарю? – відчуваючи підвох, запитав пірат.
– Час тобі вже стати адміралом офіційно і зав’язати з розбійним минулим. Віднині ми створюємо регулярні Темні Військово-Морські сили – які очолиш, звісно ж, ти.
– Чекайте, – розгубився троль. – Це ж що виходить – грабувати кораблі більше не можна?
– Звісно ж ні. Ви тепер благородні військові моряки, а не якісь там ниці пірати.
– Що, і світлих не можна?
– Лише під час війни.
– І нейтральних купців не можна?
– Ну, якщо ніхто не дізнається – то можна. Але якщо випливе – винних чекає суд з відшкодуванням збитків потерпілому.

Зон-Джин кинув на Марті погляд, у якому явно читалось: “Зарубаю, сопля!”. Обраний гиденько посміхнувся у відповідь.

– На додачу до цього, Марті разом з некромайстром Рінго розробили новий варіант… як там? Симулякра?
– Симуляторі, – відповів Обраний. – Ця версія створена для імітації морських баталій.
– Грали в солдатики, – глузливо промовив Мордехай, – тепер пограємось в кораблики.

Втім, жарт цього разу був лише жартом. Некролицар і його підлеглі давно оцінили по достоїнству нову магічну іграшку.

– Наступне питання, – продовжив Володар, – теж стосується військової справи. А саме – умов служби вампірів у лавах групи армій “Центр”, яку очолює лорд Мордехай. Йдеться про прийнятні строки служби, демобілізацію певних категорій та покращені побутові умови з урахуванням потреб частково живих істот.
– Браво! – підскочивши з крісла, Ебрахам радісно заплескав у долоні. – Бравіссімо, Володарю! І вам, пане Обраний, звісно, теж…
– Цитьни, кровосос, – крижаним тоном кинув Мордехай, і вампір одразу зробив вигляд, що його тут немає. – Повелителю, – вже більш спокійним голосом продовжив лицар смерті, – це не так легко буде втілити в життя. Ви ж знаєте, що Статут Збройних Сил – священний і закріплений магічно, ще вашими предками…
– З магічною основою я допоможу, – заспокоїв його Володар. – З рештою, думаю, впораєтесь і самі. І третє, проте не останнє за важливістю питання… Архігронде!
– Так, мій Повелителю? – підібрався демон.
– Ти вже давно служиш моєму роду, наскільки мені відомо. Але при цьому своїм доменом в Інферно керуєш осібно.
– Ви ж все знаєте не гірше за мене, – знизав плечима вищий. – Мене підкорив ще ваш дід, спустившись задля цього у Пекло. Але наш магічний договір передбачав, що свої справи там, унизу, я вирішую сам.
– Так от, я пропоную трохи змінити формат наших відносин. Я зніму з тебе магічну прив’язку – а натомість пропоную васалітет. Твій домен стане частиною Темного Королівства – таким чином ми розширимо наші кордони на територію Пекла і отримаємо нові перспективи та можливості. Підпишемо кривавий договір, все як годиться…
– А демонам буде наданий вільний доступ у світ смертних? – зацікавився Архігронд.
– Не всім і не одразу. А то знаю я вас…
– І то правда, – не став сперечатися демон. – Мені треба подумати, Володарю.
– Думай, я не кваплю… Панове, нараду завершено!