Дідусю, не зараз

Володар знову сидів у ритуальному покої, і знов навколо сяяли червоним силуети духів… Точніше, один силует. Цього разу поговорити з нащадком виявив бажання лише дід.

– Схоже, мій непутящий онуку, ти так і не зробив висновків з нашої попередньої розмови, – голос старого не віщував ніц доброго.
– Якраз навпаки, – заперечив Володар. – Я впроваджую зміни, Королівство укріплюється.
– Зміни? – дід хижо зіщулився. – Ти пригрів у Цитаделі світле поріддя. Ти про ці зміни говориш?
– Це Обраний. Технічно він не світлий і не темний…
– Він прикликаний світлим ритуалом! Тому питання, світлий він чи темний – суто риторичне.
– Погляньте на це з іншого боку, – не погодився Володар. – Я зміг переманити на наш бік цілого Обраного. Хіба це не гідний Зла і Темряви вчинок?
– Це максимально дурний вчинок, – ядуче промовив дід. – Ти, фактично, допустив ворога у серце Королівства. Чим він зараз займається?
– Вчить наше законодавство.
– Боюсь навіть спитати, навіщо… Гаразд, – не став далі сперечатись предок, хоч у його голосі й відчувалось, що ця тема остаточно не закрита. – Наразі мене бентежить зовсім інше питання, – він схилився вперед, уважно дивлячись Повелителю в очі. – Чому ти досі не одружений, нащадку?
– Дідусю, не зараз, – похитав головою Володар.
– Ні, саме зараз! І не “дідусяй” мені тут! Рід Темних Володарів не може перерватися – бо це означатиме кінець нашої великої злої місії!
– Ви ж знаєте, що не все так просто, – Повелитель тяжко зітхнув. – По-перше, це має бути людська жінка. Ельфійка або істота якоїсь іншої раси не підійде – вона не зможе народити мені спадкоємця. По-друге – це має бути жінка, яка добровільно зголоситься бути Першою Темною Леді й матір’ю майбутнього Повелителя…
– Ой, яке ще добровільно-шмобровільно! – відмахнувся старий. – Будь-яка з них матиме за честь сидіти по праву руку від тебе. Не треба цих дурних відмовок! Ти ще скажи, що все має бути за взаємною згодою, про кохання-зітхання та інші світлі дурощі.
– А якщо й так? – з викликом промовив Володар.
– Тоді не так! – з натиском відповів дух. – Стерпиться-злюбиться.
– Ну, у вас, дідусю, щось не дуже стерпілось… Як я пам’ятаю, – єхидно промовив Повелитель, дивлячись старому просто в очі.
– Ти як з дідом розмовляєш, шмаркач!
– Ротом.
– Ти мене не біси. Бо я тебе примарним патиком швидко вгрію!
– Не вгрієте, – Володар звівся на ноги. – Я вважаю, що ми обговорили всі нагальні питання. Ритуал завершено, – закличне коло почало згасати.
– Стій, сопля недоросла! Я ще не догово…

Коли силует пращура розтанув у повітрі, Володар ще кілька секунд дивився у порожнечу перед собою. Потім повільно обернувся і рушив до своїх покоїв.

До завтрашньої наради ще лишався час. Інших нагальних справ не було, і вряди-годи можна було просто відпочити.