Твоя сідати й вчити

Марті кинув сумку у куток і втомлено опустився на ліжко.

Подорож була довгою, цікавою… і дуже незручною. Їхати верхи на кістяній химері, звісно, швидше, ніж пішки йти – але якби їй ще сидіння зручніше якесь… І на лапи якісь амортизуючі накладки, щоб не трясло. Рінго-то пофіг, він не відчуває, а сам Обраний за час подорожі відбив собі все, що можна відбити.

І взагалі подорожі його останнім часом підзадовбали. Кожна закінчувалась якоюсь пригодою… А про пригоди Марті більше любив читати, а коли вони траплялись безпосередньо з ним – то вже любив не дуже.

Лільхен він вже не застав – вона не могла тиждень сидіти й чекати у столиці, у неї в Рої свої справи.

Єдиним плюсом можна було вважати знайомство з шаманом. Свій в дошку старигань, хоч і крінжовий трохи… А ще від нього хлопець дізнався безліч всяких цікавинок. Деякі можна спробувати реалізувати.

У двері постукали. І одразу ж, не чекаючи дозволу, увійшов гоблін-слуга й вивалив на стіл стос книжок та сувоїв. За такою купою цілком би міг зайняти укриття взвод гномів-стрільців. А більш субтильних ельфів – либонь і ціла рота.

– Це що за крінжатина? – підозріло спитав Марті.
– Це бути наша темна конституція, закона й підзаконна акта, – пояснив зелений. – А також інша важлива документа. Володаря казати – твоя сідати й вчити.
– А Володаря не сказати, – передражнив його хлопець, – на кой ікс мені це треба?!
– Володаря сказати – щоб твоя менше страждати фігня й не завдавати зайва клопота. Сідати й вчити! – з цими словами гоблін зачинив за собою двері.
– У, злидень! – Марті погрозив йому вслід кулаком.

Підійшовши до столу, хлопець з невимовним сумом поглянув на купу макулатури. На деяких книжках та документах стояли магічні печатки, деякі – були просто набором написаного чорнилами тексту… Але яке то мало значення?

Знов зубрити. І у світлих зубрити, і тут… Як це все заграло.

– Ну постривайте в мене, – зловісно пообіцяв Обраний. – Я вам навивчаю!

І, зібравшись з духом, узяв до рук першу книгу. Подумавши, відкрив останню сторінку, дістав алхімічний маркер (яких в нього тепер завжди було з запасом) і написав на звороті обкладинки: “Зон-Джин - лох”.

Треба ж собі хоч якось настрій підняти.

* * *

Тим часом в іншому крилі Цитаделі – а саме в лабораторії некромайстра – назрівала майже сімейна сцена. Майже – бо Рінго та Елідія все ж таки не були родиною в прямому сенсі слова. Ні в кого не стало фантазії придумати, за яким обрядом могли б одружитись ліч та ельфійка (нехай і темна).

– Я тебе майже не бачу! – відьма стояла, вперши руки в боки, зазвичай милі блакитні оченята зараз метали громи й блискавки. – Ти вічно як не в себе у лабораторії, то ще десь! Навіщо були всі ці знаки уваги, якщо тепер ми наче в різних світах?!
– В мене є робота, душа моя, – спокійно відповів ліч. – Я ж служу Володарю, не забувай.
– О, я пам’ятаю! Я, взагалі-то, теж служу Володарю. І в мене теж купа роботи – готувати зілля, керувати ковеном… Ти взагалі уявляєш, наскільки це складно – управляти цілою організацією відьом? А ти мало того, що загруз у цих своїх дослідах – так останнім часом став проводити більше часу з цим триклятим Обраним, ніж зі мною! От нащо ти сам поперся його витягувати? Невже це не міг зробити ще хтось?

Перевівши подих, Елідія зайшла з козирів..

– Ти мене не любиш!

Рінго відклав інструменти, повернувся в повітрі, дивлячись їй в очі. Зелені вогники в його зіницях перетворились на символи сердець.

– Я люблю тебе більше, ніж міг би будь-хто з живих, – тихо промовив він. – Бо моя любов не базується на фізичних інстинктах та прив’язаності – вона від самої душі. Саме тому я лише тобі розповів, де схована моя філактерія – бо тобі я довіряю більше, ніж будь-кому.
– Та я розумію, – з розпачем у голосі промовила ельфійка, – але…
– А Марті, – продовжив некромайстер, – підказав мені безліч нових ідей, до яких сам я, навіть з усім моїм багатосотрічним досвідом, ніколи б не додумався. А ще – він один з небагатьох, хто бачить у мені не просто могутню нежить і некроманта – а друга.

Помовчавши секунду, він додав:

– Але я і справді занадто поринув у роботу. Пробач… мертвий розум має свої недоліки. Постараюсь виправитись.