Великий Артефакт

На черговій нараді у королівському палаці світлої столиці було присутнє досить обмежене коло осіб: магістр Ефсебіус, герцог Оранський і особисто Його Величність.

– Магістре, – голос короля був глибоким та оксамитово-м’яким, а ще – з відчутною долею глузування. – Ми зібрались тут, аби обговорити вашу чергову геніальну ідею. Минулою вашою ідеєю був виклик Обраного… І тепер у наших ворогів є Обраний.
– Винен, Ваша Величносте, – зітхнув Ефсебіус. – Ми не врахували його характер, варто було діяти інакше. Але цього разу я точно знайшов спосіб раз і назавжди вирішити питання з загрозою темних!
– Ми слухаємо, – король завжди говорив про себе у множині. Ну, бо ж він король. Так заведено.
– Останні кілька тижнів я працював з матеріалами, які спеціалістам Ради Магів вдалось знайти у наших архівах, а також з деякими манускриптами, якими з нами люб’язно поділились архіваріуси Всеблагого Двору. За деякими непрямими ознаками я виявив у текстах комбіновані шифри, що ними користувались чарівники минулого. Підібравши ключ, мені вдалось визначити координати лабораторії, у якій наші пращури досліджували один з Великих Артефактів Предтеч, що донині вважався втраченим.
– Дуже цікаво, – у голосі короля справді відчувалось зацікавлення. – І де ж вона?
– У південних льодовиках.

На кілька секунд запанувала тиша.

– Нагадайте-но, – саркастично поцікавився герцог, – це там, де вічна мерзлота, племена ескімосів-людожерів, а ще снігові черв’яки та крижані тролі, на яких майже не діє магія? А щоб туди дістатись, треба перетнути океан, де плавають морські чудовиська та пірати цієї тварюки Зон-Джина.
– Так, Ваша Світлосте, все вірно, – з усмішкою відповів маг. – Однак дозволю собі трохи доповнити. Перепливати океан нам не доведеться – портальна стела на південному узбережжі працює, треба лише отримати дозвіл на її використання у ельфів. В експедицію вирушать наші найкращі чародії, яких очолюватиме особисто моя учениця Аурелія. Їх супроводжуватиме елітний загін авантюристів під командуванням мечника золотого рангу Роллінгпіса. Вони впораються з будь-якою загрозою!
– О, ні! – Оранський закрив долонями обличчя. – Тільки не цей селюк. Ваша Величносте, благаю – не дозволяйте!
– Цей юнак гідно проявив себе в останніх битвах, – спокійно відповів король. – Він досить сміливий, а помисли його чисті. Тож ми дозволяємо.
– Не можна посилати туди одних лиш найманців, – не здавався герцог. – Треба доповнити склад загону кадровими військовими. Я пропоную де Вольта і кількох його лицарів.
– Барон де Вольт – кавалерист, – зауважив Ефсебіус. – Сумніваюсь, що в нього буде можливість узяти з собою на Південний полюс коня.
– Барон, перш за все – шляхтич з давнього лицарського роду, – уїдливо відповів Оранський. – І вміє чудово битись будь-якою зброєю, як в кінному, так і в пішому строю. Тож він – найкращий кандидат… Хоч і вискочка ще той.
– Ми погоджуємось на цю пропозицію, – подумавши, відповів Його Величність. – Узгоджуйте всі деталі – і нехай ці хоробрі чоловіки та жінки вирушають у подорож. В ім’я Світла… І нас, звичайно ж.