Закоханий ліч

Лицар смерті Крук швидким кроком йшов коридорами східного крила Похмурої Цитаделі. Східне крило було повністю відведене для некромантів та їхньої діяльності: тут були, зокрема, полігони, де юні (або не дуже) адепти Смерті могли працювати з магією й тестувати своїх “підопічних”.

На відміну від нижчої нежиті, лицарі смерті мали обмежену свідомість і навіть могли відчувати емоції. Тож картина, яку вгледів Крук, вийшовши на тренувальний плац, йому вельми не сподобалась.

Свіжопідняті скелети, що мали відпрацьовувати комплекс вправ зі зброєю, натомість хаотично тинялись плацом, стояли на місці або й взагалі займались бозна чим. Один силився відірвати свою черепушку (але зв’язуюче закляття не давало того зробити), інший взагалі вирішив, що він не скелет, а примара і намагався пройти крізь стіну. В результаті – вперся в неї лобом і тупцяв на місці.

– Це що таке? – обурено вигукнув Крук, завидівши такий гармидер у лавах ввіреного особового складу. – Негайно повернутись до тренувань!

Скелети відповіли незрозумілим клацанням і продовжили робити те, що й робили.

– Хмм… – використовуючи обмежені можливості вбудованого магічного ядра, лицар переглянув магічний спектр, і побачене його неабияк вразило.

Базове управляюче ядро, що мало забезпечувати керування підрозділом, було геть розладжене; замість геометрично правильного контура, характерного для більшості некромантських плетінь, зараз воно являло собою безладне переплетення мана-ліній, серед якого подекуди вгадувались квіти, зірки і ще одній Сірій Леді відомо що.

– Що за дурня? – здивувався Крук. – Де в біса некромайстер Рінго?

* * *

Некромайстер Рінго, як і випливало з його титулу, був некромантом. Навіть не так: головним некромантом Темного Королівства! Він вірно служив Смерті і Темному Володарю майже все своє свідоме життя і навіть більше. Позаяк шановний некромайстер давно вже відкинув тлінну людську оболонку та перейшов у форму ліча.

За цей час він досяг неабияких висот у некромантії. Саме йому належала ідея відбирати серед зомбі та скелетів особливо вдалі екземпляри та, використовуючи спеціальний комплекс заклинань та рештки ефірного тіла, перетворювати їх на лицарів смерті – вищу нежить, що мала обмежену здатність до самоусвідомлення, здатність самостійно приймати рішення та командувати нижчими. Саме він винайшов магічну конструкцію під назвою Базове Управляюче Системне Ядро (скорочено БУСЯ), що дозволяла групі немертвих діяти автономно, без прямого керування з боку некроманта. Рінго взагалі можна було сміливо вважати одним з батьків-засновників сучасної некронауки.

Та є в світі речі, непідвладні навіть геніям. Вже третій день вельмишановний некромайстер не виходив зі своїх покоїв, і душа його перебувала в абсолютному роздраї.

Дехто стверджує, що нежиті невластиві емоції. І це велика помилка! Бо спеціалістами в галузі магії та емпатії давно доведено: здатність мати емоції та почуття не зав’язана виключно на наявність в істоти біологічного мозку. Це – властивість душі. А душа в шановного некромайстра була на місці – хоч і не в фізичному тілі, а у філактерії.

Визнаний геній магії Смерті став жертвою почуття, що не знає меж та кордонів – і якому, як виявилось, підвладний навіть той, хто вже давно перетнув поріг життя.

– Н-некромайстре? – гоблін-вартовий боязко зазирнув усередину. – Його Величність викликати вас до себе. Що моя передати Володар?

Гоблін дуже боявся немертвих. А конкретно Рінго лякав його буквально до всрачки. Але виду не подавав: колись представникам його племені, за особливі заслуги перед Володарем, була дарована честь обіймати посади у палацовій варті, і зеленовухий не смів ганьбити одноплемінників.

– Передай Володарю, – беземоційно відповів некромант, – що я за хвилину буду.

* * *

Темний Володар розслаблено сидів на троні. Оксамитовий плащ сапфірового кольору вільно спадав донизу. На обличчі, як і завжди, була чорна маска у формі черепа, що її ніколи не знімав – це була частина системи магічних клятв, що підтверджували його право на владу. “Такий шлях” – казав колись батько, передаючи йому королівство у спадок. А тому колись те саме казав дід, йому – прадід і так далі.

Маска могла передавати емоції носія – і зараз вона відображала нудьгу та легке роздратування.

Рінго повільно вплив до тронної зали. Не увійшов, а саме вплив – позаяк лічі пересувались за допомогою левітації, зависаючи десь в дюймі над поверхнею. Це набагато зручніше, ніж ускладнювати закляття, що керує тілом, аби мати можливість повноцінно рухати кістяними ногами. Та й фізична оболонка так зношується менше…

Брунатний плащ з вишитими зеленими рунами повільно коливався у повітрі.

– Ваша Величносте… – злегка вклонившись, некромайстер спрямував на повелителя погляд тьмяно сяючих зеленим вогнем зіниць, – ви кликали.
– Так, шановний некромайстре, – Володар трохи змінив позу, склав руки на грудях. – Мешканці східного крила скаржаться. Керівні заклинання для нижчих немертвих не працюють і виглядають складеними вкрай невірно… – він схилився вперед, стишивши голос. – Мені не віриться в це, старий соратнику… Але невже ти втратив хватку?
– Пробачте, Повелителю, – так само тихо відповів ліч. – В мене виникли… певні проблеми. Ментального характеру. Які заважають мені зосередитись на роботі.
– Які проблеми?

На кілька митей запанувало мовчання.

– Рінго… Ти можеш говорити відверто. З поваги до твоїх заслуг перед Злом я готовий тебе уважно вислухати.
– За усією сукупністю ознак… Можна зробити однозначний висновок, мій Володарю… – некромант кілька секунд збирався з духом, перш ніж вимовити наступну фразу. – Що я закохався.

Володар знову змінив позу. Пальці затягнутих у темні рукавички долонь зосереджено барабанили по бильцях трону, а маска – відображала крайню ступінь здивування.

– Але ж ти – ліч.

Рінго, як вже згадувалось, був майстром своєї справи, тож заклинання, що забезпечували існування його посмертної форми, працювали ідеально. Він ніколи не розсипався на окремі кістки – навіть від магічного перевантаження, якого при його роботі уникнути було майже неможливо. А голосове закляття, з допомогою якого він спілкувався, майстерно передавало всі емоції свого власника. І зараз в цьому голосі звучала щира образа.