Втеча

Анетта фон Герц поправила каптур плаща. Озирнулась на пролом у Великій Стіні за спиною. І – відкинувши сумніви, рушила до темних хащів попереду.

За спиною лишився родинний маєток, землі Світлого Королівства та колишнє безтурботне життя.

Треба ж було дядькові підтримати той дурнуватий інквізиторський бунт! Невідомо, чим старий дурень керувався при цьому – можливо, як завжди, побачив вигоду й сподівався відхопити тепленьке місце з приходом нового порядку.

Але ніц не вийшло. Повстання придушили – як мінімум в центральних провінціях – а старий невіглас одразу став ворогом народу. А з ним, докупи – і вся родина.

Дядька та двох його нащадків – її двоюрідних братів – заарештувала королівська варта, коли вони перебували у столичній резиденції. Сама Анетта встигла утекти з дому в останній момент – коли коні вартових вже висікали копитами іскри з бруківки на в’їзді до їхнього містечка.

Їй було абсолютно не шкода ані старого пройдисвіта, ні його синочків – для них вона завжди була лише засобом для отримання нових матеріальних благ, шляхом вигідного шлюбу з якимось багатим придурком. Але, трясця! В неї була можливість хоч якось влаштувати своє життя… А тепер – все пішло прахом.

З королівства треба було тікати. Вартові її, може, і не знайшли б – а ось від таємної служби так просто не сховаєшся. Питання полягало лиш у тім, куди саме тікати.

До Теократії? Нема дурних. Там її, може, і приймуть, але на нормальне життя під владою святенників годі сподіватись.

Морем до якоїсь іншої країни? Взагалі не варіант. У портах перевіряють всіх і кожного. Та й морські подорожі останнім часом перестали бути безпечними – про Зон-Джина та його піратську армаду у Світлих Землях не чув хіба лінивий.

До ельфів чи гномів? Але вони – союзники короля, можуть і видати.

Лишався тільки один шлях. Комусь іншому тікати до темних і в страшному сні не наснилось. От тільки Анетта була не з дурних, стежила за останніми подіями й вміла слухати – і не тільки державну пропаганду. Тож знала, що і в Темних Землях живуть люди (разом з представниками інших рас), і живуть не так щоб аж погано.

Подорожувати дівчина не боялась. Ще в дитинстві, коли був живий батько – власник торгівельної компанії – вона разом з ним провела немало часу в дорозі. Як караванами на суходолі, так і у морі – кораблем.

Вона узяла з собою з дому невелику суму грошей, трохи їжі, максимально невиразний та непомітний одяг з того, що знайшлось у гардеробі. Лишалось, власне, дістатись мети – бо до темних теж ще треба добратися… Але спосіб був.

Її предки ніколи не вирізнялись особливими магічними здібностями. Натомість родовим даром фон Герців, особливо жінок, завжди була емпатія.

Саме так їй вдалося напроситись попутницею до торгового каравану, що вирушав до прикордоння. Можна було б, звичайно, купити коня та їхати самій – але розбійників у фронтирі ніхто не відміняв, а серед них могли трапитись такі відморозки, на яких її здібності могли б і не подіяти. Зеленоока темноволоса красуня точно стала б для них ласою здобиччю.

Побоювання справдились – на караван тричі нападали. Але охорона складалась з авантюристів рангом не нижче золотого, тож харцизам щоразу давали гідну відсіч.

Тим же способом їй вдалось переконати командира прикордонної застави, розповівши йому сльозливу історію про молодшого брата, який згубився біля Стіни, і якщо вона його не знайде – то слуги Зла його точно впіймають і з’їдять живцем!

Командир, правда, проникся аж настільки, що хотів дати їй кілька своїх воїнів у супровід – насилу вдалось відмовитись.

Лишалось перетнути Стіну. І тут стали в нагоді дядькові зв’язки – у які він хоч племінницю і не втаємничував, та вона, як вже зазначалось, вміла слухати й спостерігати.

Велика Стіна давно не була монолітною – за час минулих воєн в ній утворилось чимало проломів, повністю залатати які у Володаря не було ні сил, ні коштів. І ті, кому треба – знали розташування кожної дірки та розклад руху патрулів.

Офіційно торгівлі між темними та світлими, звісно ж, не було. Як можна! Блюзнірство! Це ж вороги! А неофіційно… Завжди знаходились ті, хто всюди знайде свою вигоду й пролізе у кожну дірку (іноді – буквально).

Мова йшла, звичайно ж, про контрабандистів. Яка різниця, світлий ти чи темний – головне, монету жени! І буде тобі щастя.

* * *

Дістатись до кордону й перейти Стіну вдалось без проблем. А от у Темних Землях Анетта вже не орієнтувалась – тож не дивно, що місцеві жителі знайшли її першою.

Ватага гоблінів у темних плащах зі сріблястими відзначками оточила дівчину півколом, наставивши вістря списів їй у груди.

– Дивитися, вождя! – радісно гукнув один. – Людська дівка! Смачна, соковита! Стукати і в котел?
– Стукати, – підтвердив вождь – старий, зморщений та без кількох зубів. – І в котел.
– Але ж вона бути така гарна! – жалісливо протягнув інший гоблін – низенький та непоказний.
– Твоя бути збоченця! – припечатав вождь. – Але гаразд. Та потім – стукати і в котел!
– Стривайте, хоробрі воїни! – зробивши максимально миле личко, Анетта невинно кліпнула зеленими очиськами. – Невже ви заподієте зло одинокій та беззахисній мандрівниці?
– А чого це наша не заподіяти? – перепитав вождь – але вже не так впевнено. – Твоя прийти зі Світла Земля. Твоя ворог…
– А чому, як ви думаєте, я зі Світлих Земель потрапила сюди? Я втекла звідти! І мені дуже, ну от прям дуже сильно потрібна допомога вашого Володаря…