23

За годину я вже ненавиділа нареченого Евелін. Причому відчувати ненависть до нього я почала ще раніше, ніж він устиг розкрити рота. Бо нормальні люди, у яких буквально щойно померла наречена, не приїжджають до похоронного бюро з виразом обличчя людини, якій терміново треба підписати папери на продаж будинку.

А от пан Рейвенклаф саме так і виглядав. Статний, світловолосий і високий, він був красивий тією дратівливою породистою красою, за яку жінки зазвичай пробачають чоловікам відсутність мізків, совісті й джентльменського ставлення.

Під час другого візиту він уже встиг перевдягнутися в темно-сірий костюм і виглядав радше напруженим, ніж убитим горем нареченим.

Я сиділа у приймальні з ідеально невинним виглядом і тримала чашку чаю. Бо Чантер категорично заборонив мені влаштовувати допит, погрожувати («Маріє, він же маг!»), а також «випадково» й невипадково натякати на вбивство.

— Пане Рейвенклаф, — спокійно промовив Чантер. — Підготовка йде за планом.

— Добре, — швидко відповів той. Надто швидко. — Що раніше відбудеться поховання, то краще.

— Авжеж, — спокійно продовжив некромант. — Хоча така поспішна церемонія зазвичай важка для родини. До речі, чому всією організацією займаєтеся саме ви?

Наречений нервово смикнув комір.

— Батьки Евелін зараз надто… пригнічені.

Бреше. Навіть я це відчула без жодних магічних здібностей. Це як клієнт, який обіцяв заплатити завтра, а потім дзвонить і тягне, що оплата буде лише за тиждень. Він ще щось обіцяє, а ти вже подумки прощаєшся і з витраченим на нього часом, і з тією сукнею, яку бачила вчора у вітрині магазину.

Я обережно відпила чай.

— Пані Евелін, мабуть, дуже любила червоне вино.

Він здригнувся. Шах. Погляд нареченого метнувся до мене. А потім він якось надто швидко заспокоївся.

О-о-о. Попався?

Чантер повільно прикрив очі. Здається, він теж це помітив.

— Перепрошую? — обережно перепитав Рейвенклаф.

Я мило усміхнулася:

— Її останні приготування до весілля були такими романтичними. Вино. Біла сукня. Квіти. Ви, мабуть, дуже її кохали? І чекали цієї дати…

Він зблід. Зовсім трохи. Але коли уважно стежиш за людиною, таке помічаєш. І Чантер теж помітив його нерви й розгубленість. У кімнаті повисла неприємна тиша, а потім наречений різко запитав:

— Тіло вже підготували?

Ну що за питання, коли хочеш здаватися убитим горем нареченим? Йому б розтягувати прощання, відмовлятися прийняти те, що сталося. А він хоче якнайшвидше «закопати» проблему! Тут навіть Альфредо почне підозрювати недобре.

— Майже, — спокійно відповів Чантер.

— Добре.

І знову провал конспірації. Не «Чи можна її побачити?» і не «Вона померла спокійно?». А тільки — «Коли ж це закінчиться?».

Усередині мене почала підійматися хвиля роздратування. Чорт із тобою, Евелін, навіть якщо ми маємо рацію і ти сама збиралася зробити жахливу річ. Але ти померла, а він зараз переживав лише за себе!

Чантер раптом дуже тихо промовив:

— Ви були близькі з нареченою?

Рейвенклаф напружився.

— Авжеж.

Ага, «авжеж». Вірю, я повірив, саме так люди й говорять, коли когось кохали. І ось тут Чантер зробив те, чого я зовсім не очікувала.

Він встав, повільно підійшов до нареченого й дуже спокійно запитав:

— Коли ви востаннє сварилися?

Рейвенклаф завмер.

— Перепрошую?

— Перед смертю пані Евелін відчувала сильні емоції. І це не було кохання.

Ось тепер наречений справді зблід.

— Я не розумію, про що ви.

— Справді? — тихо спитав Чантер.

А навколо нього знову почала згущуватися та чорна імла. Наче тіні самі зібралися по кутках кімнати й тепер прислухалися, готові будь-якої миті виконати його наказ.

Ох. ОХ. Ось зараз він був страшний.

Марі, чому ти весь час забуваєш, що тут є магія! І це не така магія, як у фокусника, готового витягнути кролика з капелюха. А радше така, що кролика вб’є, закопає, з’їсть, а потім підніме його скелет і змусить знову стрибати галявиною.

Рейвенклаф ковтнув слину.

— У будь-якої пари бувають складнощі.

— Наприклад?

— Це особисте.

— Авжеж.

І знову це слово. Чантер теж звернув на нього увагу.

— Вона знала про іншу жінку?

І ось тут настала абсолютна тиша. Я навіть почула, як Альфредо повільно клацнув щелепою від шоку. Рейвенклаф різко підвівся.

— Це обурливо.

— Отже, знала, — спокійно промовив Чантер.

Наречений важко вдихнув, а потім раптом утомлено провів рукою по обличчю, миттєво перетворившись на просту слабку людину.

— Ви не розумієте.

— Тоді поясніть, — тихо сказала я.

Він подивився на мене.

— Я збирався скасувати весілля.

— Коли? — запитав Чантер.

— Учора ввечері.

І тут я нарешті зрозуміла, чому весільна сукня. Евелін уже знала, тому й прийшла як наречена на репетицію свого весілля. Щоб відчайдушно намагатися втримати те, що вже розвалювалося. Але не словами обіцянок, а звісткою про розрив.

Рейвенклаф тихо продовжив:

— Вона не сприйняла це спокійно.

Ще б пак. Знайшов час тягнути все до останнього, а потім сподівався, що воно саме якось розсмокчеться?

— А потім? — спитав Чантер.

— Ми посварилися. Ми були вдвох, я просив її самій відмовитися від шлюбу. Так їй було б простіше виставити себе просто примхливою дівчиною, яка передумала. У мене ж репутація, сімейна справа… А вона почала кричати, втекла, а потім спокійна повернулася вже до столу. Я думав, що вона зараз усе й вирішить із нашим шлюбом. Ми сиділи поруч, слуги розлили вино, вона відвернулася, а мій камердинер поміняв наші келихи через якусь свою північну традицію, як він потім сказав. Ми випили вина, і вона раптом упала.

Він дивився вниз.

— Лікар сказав, що це була отрута. І отрута була не в її, а в моєму келиху. Боги, вона збиралася мене вбити! Психопатка вирішила так зі мною покінчити! Я заплатив лікарю за мовчання.