19

— На жаль, — сухо повідомила магістр Ровена після нашого повернення до зали, — наявність однієї потенційно прибуткової ідеї не скасовує загального стану справ.

Вона вже стояла біля дальньої стіни й водила над рунами тонким металевим стрижнем. Той ледь чутно дзвенів.

— Північний контур нестабільний.

Чантер миттєво насупився:

— Це старі лінії.

— Старі лінії — не виправдання, а потенційна причина прориву.

— Прориву чого? — не втрималася я.

Ровена навіть не повернула голови:

— Краще вам не знати.

…Ну, дякую. Тепер я точно уявлятиму, як із підвалу вилазить міжпросторовий кадавр. Або що тут узагалі може вилізти на кладовищі? Орда зомбі? Повстання привидів? У моїй уяві вже марширували колишні небіжчики під пісню про мізки на чолі з якимось привидом, схожим на кіношного Слимера.

Чорноокий маг теж підійшов ближче. Провів долонею над стіною. І знову мені привиділися темні нитки, що тремтіли в повітрі й складалися в якісь неприємні на вигляд візерунки.

— Фон тримається, — промовив він. — Але з перевантаженням.

— Дім надто довго працював без постійного підживлення, — втомлено відповів Чантер. — Після смерті бабусі потік замовлень упав.

Вельда схрестила руки на грудях:

— І саме тому рада тут. Якщо так триватиме й далі, Чантере, хлопчику мій, доведеться все ж передавати його сильній відьмі, здатній навіть без клієнтів підживлювати контури через себе.

Вампір же повернувся напрочуд задоволений.

— Нижні склепи в хорошому стані. Але західний сектор потребує оновлення захисних печатей.

Ровена тим часом уже знайшла нову жертву. Тобто мене. Вона різко повернулася:

— Хто переставив поминальні свічки в головній залі?

Я обережно підняла руку.

— Я.

— Чому?

— Дотримувалася модних тенденцій і старих східних правил, перевірених століттями й поколіннями самотніх жінок.

Перевертень рохнув у кулак. А от Ровена не оцінила.

— Ритуальне розташування предметів існує не заради вашого особистого смаку.

— А заради чого?

— Заради правильного розподілу магічних потоків.

Я одразу тицьнула пальцем у залу:

— Але людям же стало комфортніше!

— Люди приходять сюди не за комфортом.

— Ще й як за ним! Просто вони самі цього поки не зрозуміли.

— Ритуальне бюро — не громадські лазні!

— Маріє, — крізь зуби промовив Чантер.

Але я вже ввійшла в режим захисту диплома перед дуже шкідливою викладачкою.

— Послухайте, якщо родичам страшно, боляче й важко, чому місце прощання має робити все ще гірше?

Ровена холодно подивилася на мене:

— Тому що смерть — це не свято.

— А пам’ять — не покарання.

Чорноокий маг повільно перевів погляд на Чантера:

— Цікава думка.

Здається, Чантер скреготнув зубами. Науковці ніби вже довели, що нервові клітини відновлюються, але роблять вони це довго й під впливом вітамінних добавок. А от де їх узяти практикуючому некроманту, який і вітамін D не щодня отримує у своєму підвалі… Треба б поберегти його психіку.

Ровена ж знову подивилася на папери з контрактами.

— Вісім потенційних замовлень — це все ще недостатньо для гарантії відновлення роду.

— За три дні! — обурилася я.

— Паперовий інтерес не дорівнює реальним виплатам.

— Уже дорівнює, — спокійно втрутився Альфредо й підняв товсту теку. — Чотири родини внесли передоплату.

Чантер повільно повернув голову до скелета:

— Дозвольте уточнити?

Альфредо гордо випростався:

— Я підготував договори.

— Коли ви встигли?

— Уночі.

Я розчулено притиснула руки до грудей:

— Альфредо, ти мій фінансовий янгол.

— Дякую.

Ровена вихопила папери. Швидко перегорнула й насупилася ще сильніше.

— Хм.

Оце «хм» мені точно не сподобалося.

— Формально все складено правильно. Крім одного.

Чантер напружився:

— Чого саме?

Ровена підняла очі.

— Раду не цікавлять попередні обіцянки. Нас цікавить стабільність. Вам критично бракує некроенергії для підтримання життєдіяльності некрополя й території. Як уже згадувала пані Вельда, якщо так триватиме й далі, доведеться змінювати хранителя. Ви, на відміну від відьом, не можете самі передавати енергію в землю. А артефакти потребують постійного підживлення. Самі знаєте: не буде померлих — не буде контролю. А повстання мерців у межах міста не влаштує ні нас, ні місцевого мера.

Що? Вона сказала «повстання мерців»? От тут мені знову стало по-справжньому тривожно.

А далі вона продовжила вже жорсткіше:

— Зараз ми бачимо сплеск інтересу. Але не бачимо доказів, що за місяць цей дім не повернеться до попереднього стану.

Вельда важко зітхнула:

— Ровено…

— Ні. Вона має рацію, ставити це питання.

Чорноокий маг склав руки за спиною.

— Рід Блеків має надто важливий некрополь, щоб передати його нестабільному управлінню.

Перевертень кивнув:

— Якщо потік замовлень знову впаде, утримання кладовища стане проблемою для міста.

Навіть вампір уже не усміхався.

Ой. Здається, це перестало бути просто грошовою проблемою й стало чимось, чого я не до кінця розуміла.

Ровена спокійно закрила теку.

— У вас є пів року, майстре Блек.

Чантер завмер:

— На що?

— Переконати раду, що все це — не короткочасна удача й не емоційний сплеск після однієї вдалої церемонії, а початок постійної та планомірної роботи.

Час. У нас буквально обмежений час, щоб довести, що мій божевільний маркетинговий план — не випадковість.

Ну, чудово. Обожнюю працювати під загрозою професійної смерті й дедлайну, який буквально відкриє фронт мерцям, якщо не зробити проєкт успішним вчасно.