16

До ранку в мене вже були готові список пропозицій для потенційних клієнтів, дві списані стоси паперу й такі мішки під очима, ніби особисто я останні сто років тинялася кладовищем у вигляді запасливої гулі.

Я сиділа в малій вітальні, обклавшись аркушами, поки за вікном лише починав сіріти світанок. Свічка вже догорала, чай охолов ще години три тому, а Альфредо з неймовірно серйозним виглядом перевіряв мої записи.

— «Сімейний контракт», — повільно прочитав він мої карлючки. — Звучить солідно.

— Бо це і є солідно.

Я тицьнула пальцем у список.

— Дивись. Багаті родини думають про покоління вперед і назад. Якщо в роду вже є місце поховання, вони захочуть, щоб потім поруч лежали родичі. Це престиж, статус і емоційна прив’язаність.

— І заздалегідь оплачені місця, — задумливо додав Альфредо.

Я засяяла:

— Саме так!

Скелет шанобливо закивав.

Ні, серйозно. Здається, Альфредо був єдиною істотою в цьому домі, яка сприймала мої ідеї не як наближення апокаліпсису.

Хоча, можливо, тому що апокаліпсис йому вже не страшний. А вічність на кладовищі хороша тим, що можна заздалегідь підібрати собі цікавих сусідів.

— А це що? — він тицьнув кістлявим пальцем в інший аркуш.

— Додаткове обслуговування.

— Дуже розпливчасто.

— Бо звучати має дорого й загадково.

Я випросталась і почала загинати пальці:

— Регулярний догляд за могилами. Замовлення квітів до пам’ятних дат. Підготовка поминальних вечерь. Нагадування про дні пам’яті. Організація сімейних візитів.

Альфредо завмер.

— Це зручно.

— Звісно, зручно! Люди готові платити величезні гроші за те, щоб хтось зняв із них емоційне навантаження.

Я швидко перегорнула сторінку.

— А ще я придумала особливі пропозиції.

— О ні, — пробурмотів Чантер, який саме зайшов.

Ми одночасно підняли голови.

Некромант стояв у дверях із чашкою кави.

— Доброго ранку! — радісно повідомила я.

— Судячи з вашого обличчя, воно не добре.

— Це обличчя великої людини, яка всю ніч рятувала ваш бізнес.

— Це обличчя людини, яку скоро доведеться ховати.

Я проігнорувала його бурчання й сунула йому папери.

— Дивись.

Чантер узяв аркуші з таким виразом, ніби я вручила йому смертний вирок.

Потім почав читати. І що далі читав, то підозрілішою ставала його мовчанка.

— «Місця з підвищеним магічним фоном», — повільно промовив він.

Я тут же пожвавішала:

— Так! Це ж геніально! Якщо у вас кладовище давнє й магічне, значить деякі ділянки сильніші за інші, правильно я зрозуміла Альфредо?

Він насупився:

— Так.

— А значить родичі відчуватимуть зв’язок із померлими!

— Маріє, це не туристичний курорт.

— Ні. Це елітне післясмертне житло з бонусами у вигляді оплачених спіритичних сеансів.

Я тицьнула пальцем у наступний пункт.

— Далі. «Розширений сімейний контракт».

— Боюся питати.

— Сімейний склеп, резервування місць для майбутніх поколінь, єдиний стиль оформлення, персональні церемонії.

— Ви пропонуєте людям купувати могили оптом?

— Я пропоную їм сімейну стабільність.

Альфредо схвально закивав:

— Це звучить значно краще.

Чантер перевів погляд на наступну сторінку. І завмер.

Я розпливлася в задоволеній усмішці. Ага! Попався.

— Що таке «два місця за ціною одного»? — дуже повільно спитав він.

— О! Це чудова ідея!

— Маріє…

— Дивись. Літні подружні пари часто не хочуть розлучатися навіть після смерті. Значить, можна запропонувати парне місце заздалегідь!

— Ви влаштували розпродаж могил.

— Не розпродаж. Романтичну пропозицію.

— Це не повинно звучати романтично!

— Чому? Любов до труни — у вас тут буквально досяжна мета.

Альфредо видав підозрілий звук, дуже схожий на спробу не засміятися.

Чантер повільно подивився в стелю.

— Боги, за що?

— Зате дивись далі!

Я вже вихопила наступний аркуш.

— Спеціальні некрологи. Персоналізовані прощальні промови. Індивідуальне оформлення церемонії. Тематичні пам’ятні вечори!

— Тематичні…

— Так! Наприклад, якщо людина любила музику — живе виконання. Якщо любила садівництво — більше квітів і світла. Якщо була науковцем — виставка її робіт.

Чантер мовчав. Потім несподівано тихо запитав:

— Ви справді вважаєте, що людям це потрібно?

Я різко замовкла. І відповіла вже без жартів:

— Я думаю, всі бояться бути забутими.

Чантер дивився на аркуші у своїх руках так, ніби бачив їх уперше. А потім дуже тихо сказав:

— Бабуся говорила схоже.

О. А оце вже було серйозно. Якщо головна жінка в житті Чантера схвалила б мої починання… Дідько, про що я взагалі думаю? Лишилося ще попросити влаштувати справжній спіритичний сеанс з нею!

Але момент зіпсував Альфредо, радісно клацнувши щелепою:

— А ще леді Марія придумала знижки!

Чантер повільно повернувся до мене. Я широко усміхнулася.

— Для постійних клієнтів.

— У нас не повинно бути постійних клієнтів!

— Для родин!

— Це не краще!

Я тицьнула пальцем у список:

— «Оплата заздалегідь — знижка десять відсотків».

— Ви пропонуєте людям готуватися до смерті як до сезонного ярмарку?!

— А що поганого у фінансовій передбаченості?

— Усе!

— І ще акція «один плюс один дорівнює три»!

Чантер зблід.

— Я навіть не хочу знати.

— Сімейна крипта з додатковим місцем для родича!

Альфредо захоплено заплескав у долоні:

— ГЕНІАЛЬНО.

— ВИ ОБИДВА БОЖЕВІЛЬНІ.

— Ні, — гордо повідомила я. — Ми просто мислимо на десятиліття вперед!

Чантер подивився на нас довгим поглядом людини, яка явно почала підозрювати, що Гертруда була не найбільшою проблемою в його житті.