Частина 33

Ось питається де розміщувати спеціалістів, якщо прибережне місто, в якому знаходиться моє житло, скажімо так – будувалося до третього поверху загалом. Це тільки в Гур-Горі залишились хмарочоси, а тут…

Я пошкрябала кінчик носа, знову дивлячись на Бальтазара з Владиком.

Вони залізли на напівзруйнований  будинок, на залишках металевих балок якого було розміщено Тузіна. Цей будинок, розташований в центрі міста, був найвищим колись. Чотири, чи п’ять поверхів – на око складно було сказати. Зараз це було три з половиною. І три, і половина були напівзруйновані, тому вішали Тузіна Періс, Пух та Бух. А я не ризикнула навіть Владика туди пустити.

Тепер у мене ніхто не питав. Для того, щоб оцінити придатність – треба не тільки дивитись, а й перевірити тактильним способом.

Коли це виголошував Бальтазар, в моїй голові чомусь інші тактильні процеси намалювалися. Владик після цього якимось смурним став. Але сказали лізти – поліз. Це що ж виходить, він підпорядкований цьому красеню?

«Прямо зірка» - крутилась в моїй голові думка, поки Бонус транслював мені по зв’язку результат оглядин.

Були дивні моменти, коли підлога, яка виглядала ненадійною, вкривалася пітьмою, яка розстилалася від ніг Балтазара, немов доріжка-килимок. Я декілька разів ловила себе на тому, що пояснювала це похибками пташиного зору, але потім… Потім я якось злякано зрозуміла, що це, скоріш за все прояв магії цього чоловіка.

Але мандражувати мені не дали, тому що перевірка зайняла не дуже багато часу.

- Чи є ще якісь варіанти? – Бальтазар звернувся до мене таким тоном, немов збирався причарувати.

Я намагалася не дивитись в його очі, відводила погляд на Владика, на Бонуса, на Тузіна, на будинок, та будь куди, аби тільки не потрапити під його вплив.

Мені з якогось переляку ввижалось, що навіть його чоловіча краса – то навіяне, для того, щоб привернути до себе, чи скоріше прив’язати?

І може тому мені втрапила на очі ще одна будова, яка якнайкраще відповідала озвученим умовам.

- Маяк, ви можете використати маяк, - тицяючи в сторону моря, раділа, немов здихалася не здійсненного.

- Чому маяк? – Здригнувся голос Бальтазара.

- Або маяк, або хмарочоси Гур-Гора, Владик, я ж правду кажу?

- Так, тут нема багатоповерхових будинків, та й таких більш-менш вцілілих міст усього декілька десятків.

- Добре, тоді ми йдемо на маяк, - скомандував Бальтазар, і ми жваво рвонули у той бік.

Я, принаймні, вирвалась трохи уперед, мотивуючи це тим, що я краще обізнана з безпечними маршрутами, та тим, де можна скоротити шлях.

І якщо на першому поверсі маяка могли з комфортом розташуватися три – чотири жінки, на другому точно можна було влаштувати кухню-столову, кают-компанію, та використовувати залишки приміщення в якості санітарних зручностей, то на третьому, четвертому та п’ятому можна було селити чоловіків. Тузіна, під саме небо, вище був тільки поверх з начинням для навігації.

- Дуже добре, - погоджувався з моїми словами Балтазар, - то значить тут є багато технічних речей, що полегшують життя?

- Так, наприклад сантехнічне устаткування, опріснювачі морської води, сонячні панелі, синтезатори їжі, зарядні блоки, - я знову промовляла все це, роблячи вигляд, що на мене напала косоокість. Я ж не його підлегла, так? То й не повинна їсти поглядом. А те що мене дефективною кличуть, то навіть в цій ситуації добре.

Чоловіки неголосно почали обговорювати кімнати, а я відійшла до вікна, з якого можливо було огледіти усе місто.

Я намагалася згадати ще щось корисне, але думки звертали на того самого Бальтазара. Я раз по разу намагалася подивитись в його бік так, щоб він не подумав, що я витріщаюсь.

- Я пришлю Гарета, він найкращий артефактор, якого я знаю, - Бальтазар стояв на площадці для переміщень, та розглядав мою маленьку та швидкісну капсулу. – Мілено, чи покажете мені, як управляти цим механізмом?

Я зашарілась, розуміючи, що такий показ припускає находження сам на сам.

- Так, наступного разу?

- Чекаю, не дочекаюся.

Мені подарували посмішку, та зробили крок у марево переходу.

Я тяжко видихнула, відпускаючи ситуацію, яка склалася з цим напрочуд гарним чоловіком.

- Мені потрібна допомога, - озвався Владик, - ти ж розумієш, що твоє навчання трохи відкладається?

- Так, розумію, може Гриву запросити, Одинадцяту, вона мені дуже допомогла у свій час.

- Слушна рекомендація, а жити вона буде?

- У мене, - махнула я долонькою, знімаючи з плечей некроманта проблему.

- Супровід на пошуки насіння зможу надати ввечері, але такий похід вночі не доцільний, так?

- Так, - я подивилась у сторону будинка, та спробувала викинути з голови згадку про лапки з жестом «дай-дай» Умовити Моншера почекати – то буде складна справа. Він зараз навіть на ласощі не реагує. От що кохання робить, навіть з пацюком. Дивина та й годі.

- Мілено!

Некромант дивився на мене з осудом, - ти наче й не чуєш.

• Чую, просто замислилась.
• І про що ж?
• Про перспективи, Владику, уяви тільки, повернути на Твар життя. Це ж неймовірно!

Чоловік невловимо посміхнувся, дивлячись на те, як я розкинула руки, та підстрибнула на місці декілька разів.

- Неймовірно це те, що саме ти знайшла і пацюка, і пташку, і ту дивну умовно мертву тварину, яка може бути невидимою.

- Періс охороняє твій будиночок, - захихотіла, коли некромант замовк.

- Вона безсоромно живиться проявами некромантського дару!

- То напевне ти ним розкидаєшся, - я не могла припустити, що Періс така недалекоглядна. Чимось Владик їй припав до душі, навіть якщо в неї вона напів механічна.

А далі був дуже насичений день, і навіть Грива, яка приїхала до мене, була,тТак би мовити задіяна на всі сто. Ми готували обід, потім вечерю, моя маленька оселя пропахла ароматами м’яса та випічки. Позитивним було те, що я тепер була не голодна, а негативним, що нас перевели на посаду обслуговуючого персоналу, не спитавши дозволу та нашого бажання.