Частина 32

- Жормена, - представилась мені ця колоритна жіночка, яка нагадувала домоправительку з мультфільму про Карлсона. Скажімо так, - в свої більш-менш молоді літа. Вона не була огрядною, скоріш масивною, величною і лякаючою одночасно.

- Хворий де?

Я не культурно відкрила рота щоб перепитати, а вона витягла, як фокусник із повітря довжелезний позолочений мундштук з сигареткою, яка пускала у повітря дивно рівномірні та ідеально концентричні кола, та піднісши його до свого рота смачно затяглась цим димом, вигнувши запитально монументальну брову.

- Як-кий? – все ж спромоглася перепитати.

- Ні, - вона подумала, що хворих тут більше ніж одного, напевне, - бо примруживши око відрубала, - тільки Тузін, більше нікого дивитись не буду.

Саме цю секунду вибрав Бонус для того, щоб повернутись від майданчика для переміщення.

- Я вражений у саме серце, - повідомив він нас, влаштувавшись у мене на плечі.

Я, спробувавши віддерти його пазурі від одягу, гикнула, ошелешена заявою, жінка пихнула на пташку дурманом, частина якого дісталася і мені, від чого я не втрималась і смачно чхнула, таки зігнавши з плеча Бонуса.

- Подивись на мене, крихітко! – видав птах, зробивши коло над жінкою.

Вона підняла підборіддя, напевне щоб відповісти безглуздій пташці, але вгледіла бойовика, який вже більше години мовчав.

- Як ви збираєтесь організувати огляд тіла? – вона провела поглядом по тросах, якими ми розіп’яли гамак-сітку у повітрі.

Жінка виглядала десь в півтора рази більшою за Тузіна, і мені чомусь уявилося, як вона закидає на кожне плече по пораненому, ще по одному засовує під пахви, і підтюпцем біжить через поле бою, навіть не спітнівши при цьому.

- Огляд тіла? Та він же живий, напевне заснув знову.

- Як часто хворий спить? – тут же спитала вона, а Бонус примостив свою дупу на балкон другого поверху.

- О, незрівняна Повелителька мого серця!

Я сіпнулась і відійшла від жінки на крок. «Що це з ним?»

- Птах твій? – вона знов пихнула та розвернула погляд на мене.

- Ну, так, зараз мій, - погодилась я з тим, що відповідальність за це диво лежить і на мені теж.

- Тобі треба зняти обмежувач, а то перегріється!

Я кліпала повіками не розуміючи, що вона таке каже.

- Як-кий обмежувач?

Жормена зробила пас руками і над Бонусом розгорнулася золотава схема.

Дивним було не те, що вона одним рухом відтворила те, що робила більш складна техніка, а те, що золотаве сяйво від птаха робило видимим інше тіло. Сріблясте, прозоре до серпанку, але на фоні закіптявленої стіни я розгледіла людську постать. А ось на золотавій схемі, на шиї, там де вона майже закінчується, пульсував червонястий нашийник.

- Це що?

- Обмежувач.

- Та ну, - я подивилась у очі жінки, - Жормена, Бонус фамільяр! Нехай не я його прив’язала, але він же прийняв мене.

- Дуже цікава концепція – відмахнулась від мене жінка, - поєднання, асиміляція, трансформація, - як хочеш це називай, але він вже більше ніж фамільяр. Владик сказав що він живий, і я можу це підтвердити. А ще, що програма, закладена в ньому потребує допомоги від тебе, треба зняти обмежувач, було б цікаво подивитись на те, що з цього вийде.

Бонус прислухався до її слів, і стрепенувся та забив крилами, коли вона закінчила.

- Все, я закохався! – підсумував він, і знову спікірував на моє плече, - знімай обмежувач, буду відтворюватись!

- Це дивно, - я намагалась зігнати птаха з плеча, - я не вмію і нічого такого в щоденнику не було.

- Ми ніхто не вміємо, - хмикнула жінка, - це у нас вперше, так що ти не одинока. Чи можна опустити Тузіна нижче, хоча б на деякий час? Я не дотягуюсь магією, щось заважає.

- Періс, - погукала я, змирившись з тим, що Бонус обіймає мене за шию крилами, і бурчить у мене в голові.

Результат огляду був невтішним, Тузіна потрібно було тримати тут, бо у ньому було щось дивне. Неузгодженість, нестабільність і турбулентність. Остання відносилась до магії. Перші два терміни – до загального фізичного стану, що саме по собі дуже дивне.

- Я повернусь завтра, мені потрібно закінчити деякі справи, а тут складно спрогнозувати терміни вирішення цієї загадки. Цікаві випадки, та ще й не поодинокі! Будемо працювати! До зустрічі!

Вона розвернулась і попрямувала у бік переходу. За нею у повітря злетів і птах, я не стала притримувати його. Треба було подумати, дуже вже багато на мене звалилося несподіваного.

Тузін, до речі, так і не прокинувся, поки його підіймали вверх-вниз. Жормена сказала, що нехай спить, так організм скоріше впорається з хворобою, якщо це вона. Магія багато на що здатна. Хоча вона і не впевнена, що це хвороба. Нічого подібного вона у своїй практиці не бачила.

Багато вона мені не розказувала, але у мене постійно на язику крутилося «перепрограмування». Якщо це прийнятне у відношенні до фізичного тіла.

Якщо ДНКа це послідовність, то чому не перекласти склад у символи? А потім запрограмувати механізми на перепрограмування? Це у нас до такого ще не дійшли – і лікування невиліковної хвороби закінчується поразкою. А в цьому світі все може бути інакше? Хоча результати таких технологій пригнічують.

Я дивилась на майже мертвий світ і думала, що ж таке могло статись з Тузіном, чому Бонус так дивне почав себе вести, і чи не припинити його годувати, щоб він не вибухнув? І дійсно мені привидівся той погляд з ємності з вищим сверхом? Ні живим, ні мертвим?

Я дочекалась повернення Владика, пожалілась на втому, навіть не вислухавши того, яких результатів він досяг.

- Це чекає до ранку? – хоча й рада була його бачити, але чомусь на душі шкрябали кішки, відчувався тягар, і найбільше хотілось прокинутись у власному ліжку на Землі. Але я розуміла, що такого не буде.

- Так, все чекає до ранку, - кивнув некромант, вручив мені великий пакунок, з якого віяло смачними ароматами їжі, та побажав відіспатись.