Частина 31

- Випусти, о прекрасніша з некроманток! – скиглив з подоби гамака, підвішеного на висоті третього поверху Тузін.

Я сиділа під ним, трохи осторонь, щоб не боліла шия, коли буду задирати голову вверх, перевіряючи, що він там ще міг втнути.

Тузін був на карантині, чи краще сказати в? Так, саме те, що ви уявили. Карантин це комплекс обмежувальних та режимних протиепідемічних заходів, спрямованих на обмеження контактів інфікованої чи підозрюваної в заразі особи. І саме Бонус приклав лапу, чи все ж крила до цього стану бойовика. 

Спершу я думала, що це помста. Ну, тому що яку заразу міг підхопити Тузін, якщо на останньому поверсі було все стерильним? Манію величі? Я навіть розсміялась, коли Бонус виклав потребу в карантині та «відпустити не можна затримати».  Кома після не можна. Чомусь вони з бойовиком один одного не злюбили ще з того разу, як той гепав в наші двері черевиками.

- Ми всі заражені? – дещо нервово перепитала у птаха, коли ми розміщували бойовика, який втратив свідомість у авто. Довелось відкинути спинку на максимум, вкласти несвідоме тіло боком, і так само боком всередину заліз і Владик, обнімаючи бойовика однією рукою, щоб той не завалювався при русі на мене.

Це ще пощастило, що вони не гладкі, а то хтозна як ми змогли б вирішити це питання.

- Випусти, щиросердна діво! – улещував мене бойовик, який після того, як відіспався, виявив себе у повітрі над землею, у гамаку, з розтягнутими між будинками тросами, щоб його не захитало від вітру. Такий собі тренажер «Хочу в космонавти».

Чому він висів десь там, майже на третьому поверсі? То Владик сказав, що саме там перестають відчуватись еманації смерті, а значить чоловіки щезають з сфери контролю артефакту та припиняється відлік обмеження часу, який вони можуть проводити тут, на Тварі.

І якщо мій фамільяр  правий, то Тузіна треба залишити на деякий час тут, щоб відслідкувати зміни його характеру, магії та тіла, і краще його розмістити вище над землею. Безпечно для мене, ще й для нього, якимось чином. Бо перекине його до дому, а у нього невідворотні проблеми. І пристрелять його як божевільну собаку. Шкода, бо він же людина!

Ні, в ідеалі треба було б його запхати в регенераційну капсулу, хоча б в підземних лабораторіях, де ми вирощували водорості, та глянути, що у нього всередині не так. Але некромант вирішив не тягти несвідоме тіло кудись, ще й під землю, а дати нам трохи часу. Переміщувати та підвішувати бойовика випало Періс. Їй допомагали Пух і Бух, і виглядало це якось комічно. Так, особливо коли йому перевдягали білизну. Один з тросів придбав додаток у вигляді шлангу, по якому повинні були переміщуватись відходи життєдіяльності. Бонус переконував, що Тузін не відчує дискомфорту, але я була не впевнена. Як пояснити дорослому чоловіку, що можна ходити під себе? Я б не стала, - це точно. Але він проснувся саме тоді, коли саме я заступила в караул.

- Де я? – прохрипів він злегка захриплим голосом перед тим, як почати перевертатись з боку на бік.

Перевернутись йому не давав шланг, що стирчав дивним хвостом з дупи.

- Тузін, не вертися! – заволала я йому, усвідомлюючи, що мене він може й не послухати, а Владик ще не повернувся.

Він перемістився, сказав, що треба утрясти декілька питань, але обіцяв повернутися швидко.

І ось у мене над головою завмер бойовик, який щось швидко собі думає. При чому його думки мені не подобаються з самого початку процесу. Морозить від них, чи від очікувань, які вони несуть.

Хоча Бонус і переконував, що цей гамак ніхто не зможе розірвати, але ж він не розрахований на бойових магів. І може у нього клепка в голові не туди стала, розірве тенета, впаде на землю, отримає струс мозку, чи ноги-руки переламає. І що тоді?

І я почала влещувати бойовика, пояснюючи, що й до чого. Почала з часу, який він може проводити на цій прекрасній планеті.

- Ти що, насміхаєшся? – відповів він на мою агітацію, - що тут прекрасного? Може колись… - він спіткнувся на продовженні, а мені саме це й потрібно було.

Якщо треба когось заговорити – то ось же я. І я почала розповідати і про Моншера, і про його подружку, і про водорості, і про мох, який Одарка вирощує десь там в печері.

- Життя повертається, - віщувала я йому, - можеш мені не вірить, але все зміниться. І ти будеш разом з нами, на вістрі глобальних змін, прогресу та перетворення неживого в живе.

Мені здалося, що зверху хтось загарчав.

- Випусти мене звідсіля, - його голос не віщував для мене нічого доброго, - зараз же, мені конче потрібно!

Він замовк, напевне стидаючись розповісти що саме йому треба.

Я ж хаотично розмірковувала, що мені казати та як доносити настільки незручну інформацію.

- А вам до вітру? – нарешті підібрала вдале питання.

- Що? – було видно, як бойовик закрутив головою на всі боки. – Підвищена метеорологічна активність в верхніх прошарках атмосфери? Знімай мене негайно!

Я хаотично згадувала єдиний похід, в якому приймала участь на Землі, і як саме там нам казали де справляти нужду. Але в голову чомусь лізла фарфорова тарілка, яку я взяла по списку, що надала вчителька. Хто ж знав, що в похід не беруть тарілки з дорогоцінного сервізу з синьо-білими малюнками квіточок. Так, тоді дійсно було соромно, я почувалась білою вороною.

- Тобі не треба навіть наліво! Можеш прямо там! – Вирішила скористатись спогадами, і додала – все включено, прибирання теж.

Бойовик підозріло замовк, я покусала губу, чекаючи на результат. Хотілось би саме процесу, хоча б якогось.

- Випусти, о прекрасніша з некроманток! – проскиглив він за кілька хвилин після переварювання моєї пропозиції про наліво та все включено.

Чи у них не було такого формату відпочинку, чи наліво вони не ходили ніколи, як і в походи, але бойовик не прислухався до натяків. І тепер підлещувався? Чи як сприймати всі ці натяки на компліменти?

І ще мене зовсім трохи радувало усвідомлення, що коли хочеться в туалет, то голова може працювати тільки в одному напрямі – знайти це місце і полегшити стан душі.