Частина 30

- Мілено! – некромант встиг скотитись з мене, не розчавивши, - що на тебе найшло?

Я, відмовившись від долоні, яку він мені простяг, вдивлялась в сріблясту віхолу, яка зараз прикрила обличчя сверха.

- Він відкрив очі, - зрозумівши, що за відблиском механізмів нічого не видно, посунулась сідничками від страшної конструкції подалі.

- Мілено, не придумуй, - я не відчуваю тут живого!

- І Тузіна не відчуваєш? – я все ж вчепилась за його руку та піднялась на ноги.

Владик спохмурнів на секунду, але потім махнув рукою кудись в пітьму за сверха.

- Він там, спокійний, биття серця уповільнено.

- Точно приспали, - шмигнула я ніздрями, відслідковуючи, що механізми розсіялись, і сверх знову став таким, яким ми побачили його вперше.

- Ну ось, - ткнув в нього пальцем некромант, - нічого він не дивиться, і серце в нього не б’ється, і не дихає він.

- Щоб ти розумів, - буркнула я, придивляючись до вмісту посудини.

Я точно знала, що за людину можуть дихати механізми, насичувати кров киснем, збирати відходи життєдіяльності, навіть скорочувати м’язи, але напевне там було відгук на імпульси струму?

- Принаймні я розумію, що він нам не загроза, -  пробурмотів чоловік, та почав обходити всю цю інсталяцію, поманивши за собою і мене.

- Може я почекаю біля ліфту? – чомусь мені не хотілось заглиблюватись в лігво сверха, неприємне відчуття гнало геть, повертаючи в спогади інформацію про розробки сверха, який зараз сидів в Бонусі.

- Ти ж сама сказала, що з технічними  прибамбасами допоможеш!

Мені довелося довго пояснювати що то за такі прибамбаси. Так, в його розумінні, всі технологічні прилади були додатковими, надлишковими, непотрібними для функціонування речами. Магія, яка була суттю їх життя, не передбачала щось подібне.

- Добре, - я розуміла, що Тузіна могли запхати в регенераційну капсулу, приймаючи до уваги, що на цьому поверсі механізми запрограмовані на підтримку життєдіяльності господаря.

Я була впевнена, що він живий, і те, що він дивився на мене, це теж не привиділось. Від цього знання було похмуро на душі, але вина за те, що саме я сюди всіх притягла, не давала втекти, підібгавши хвоста.

Дійсно, Тузин знайшовся в капсулі, більше схожій на капсулу для анабіозу, бо вона була досить футуристичною і не природно дивною.

Деякі її частини представляли собою туман, деякі райдужну плівку, на лобі у Тузіна була присутня намазана чимось зеленим гуля, і ми з Владиком вирішили, що це дійсно лікування, яким би дивним воно не виглядало.

- Не здивуюсь, якщо він звідтіля вийде без шрамів, - нервово хихикнула, та боком посунулась до надскладного місця оператора цієї шайтан машини.

Я вже майже сіла в крісло, яке стояло біля пульта, але в останній момент придивилась та охнула.

- Що там, Мілено? – некромант зробив в мій бік пару кроків та завмер.

- Як ти думаєш, а ось це крісло може бути живим?

Чомусь мені здавалось, що це саме те крісло, яке вкрало Тузіна. Воно не тільки привезло його сюди, а й приспало, запхало за допомогою маніпуляторів в капсулу, а потім запустило процес зцілення. Чи все ж покращення?

Я пробігла поглядом по мерехтінню дивних літер, графіків, таблиць і зображенню органів і пересмикнула плечами. Може воно збирає анамнез?

Останнє припущення я промовила вголос.

- Хто і що збирає? – відсунув мене некромант від крісла та пульта.

- Ось, дивись, - я вказала пальцем у монітор, на якому було зображено мозкові хвилі. – Це точно його мозок, скоріш за все – стадія сну. Я точно знаю, що мозкові хвилі складаються з п'яти частотних діапазонів. Мені колись робили ЕЕГ, що це таке пояснювати не буду. Але тут, у них, таких графіків не п’ять, а сім. Хотіла б я знати, що це все значить.

- Як це відключити? Щось мені не подобаються ці графіки, - Владик ткнув мечем крісло, але воно прикинулося неживим.

- Не знаю, я не впевнена, що це безпечно, - відключити. Я не розуміюсь на усьому цьому!

- А хто розуміється? Той що там?

- Ну, не знаю, може Бонус?

- Твій фаміл’яр може допомогти?

- Не впевнена, тут все більш сучасне, ніж там, де ми знайшли Пуха і Буха. І сверх може на нього справити погане враження.

- Погане? – перепитав некромант.

- Так, погане, бо частина Бонуса колись була вищим сверхом.

- Про що ти торочиш?

- Про нову ступінь розвитку дурхів. Я сама не до ладу зрозуміла в чому там діло було, чому вони ховались від дурхів, якими якостями та вміннями володіли. Але це болюче питання, побачити тіло, яке міг би зайняти власник Пуха і Буха, якби все вдалося.

Владик дивився на мене, думаючи про своє, бо у нього був такий дивний погляд, відсторонений немов би.

Я розглядала цього чоловіка, і думала про вибрики долі, а саме, чи корисно мати чоловіка некроманта, чи ні. Бо відбір – відбором, а придивлятись треба до усіх чоловіків, тим більше не жонатих.

«Не треба буде шукати кістки, він завжди принесе цілий лантух, тільки натякни, чи навіть вони самі прийдуть. Не треба думати про те, в що його вдягти, - завше чорний одяг. Вміє слухати, не говіркий, - це теж плюс. Та і гарний він, не відняти. От би ще зрозуміти примовку Тузіна, - ту саму, про обмежену кількість жінок у сім’ї Владика. Не зрозуміло ж зовсім. Чи самі мруть, чи їм допомагають?»

- Мілено, - витяг мене з роздумів некромант, - як ти гадаєш, цей процес надовго?

Я заглянула за спину Владика, та пошукала поглядом зворотній відлік. Бонус демонстрував мені смішні рисочки, які у цьому світі використовували для відліку часу. Нулі тут були схожими на пісочні годинники, і саме їх я шукала на моніторах.

- Не дуже, - і завмерла, коли на самому верхньому графіку здригнулась до цього пряма лінія.

Я не могла відірвати погляду від двох верхніх графіків, яких не було на моїй ЕЕГ на планеті Землі.

Передостанній графік почав вибрикувати, коли на верхньому з’явилась синусоїда, стаючи з кожною секундою більш щільною,  роздвоюючись, розстроюючись і множачись зі страшною швидкістю.