Частина 29

 На Тузіна я дивилась із-за плеча Владика, здуваючи пасмо волосся, яке лізло в очі, та заважало розгледіти те, що ж з ним таке сталося. Чоловік тер лоба та намагався розвести скошений до кінчика носа погляд у нормальне положення очей. В приміщенні було напрочуд тихо, мертво, так би мовити, і тільки шурхіт долоні чоловіка по його чолу чомусь навіював осторогу.  

Ми застигли на порозі і дивились на бойовика, чекаючи на команду.

Чи то чоловіки вчора святкували перший етап відбору, чи то Тузін не прийняв до уваги нашу з Владиком розповідь про технологічні принади цього світу, які все ще продовжують працювати, але на останньому поверху хмарочоса він пропустив подачу.

Вчора, до речі, ми досить приємно посиділи на зустрічі з Чорнограєм, який приперся в скафандрі, тим самим знизивши градус захватницьких намірів некроманток.

Зала, в якій проводилась зустріч, нагадувала актовий зал якогось сільського клуба. Саме в ньому, зазвичай цей наречений збирав некроманток на загальні збори. Я хихотіла, прилаштувавши свій задок поряд з Гривою на самому останньому ряду твердуватих крісел, та притискаючи до грудей пакунок з маскою для перегонів.

Невже вони думали, що для нас розщедряться на стіл зі смаколиками? Ми ж торта з’їли, то напевне і було частування, а тепер ось знайомство та пояснення, що до чого. Зайнята особистість виявилась, цей Чорнограй, та й ще й так і залишився тим самим котом у мішку, та чортом з табакерки.

Ні, напевне і я б думала, що знайомство з потенційними нареченими треба проводити за філіжанкою чогось гарячого та в прикуску до солодкого, але мене спустив на Землю Владик. Він пояснив, що збори будуть короткі, ми вручимо Чорнограю подарунки, а рейтинг, так би мовити, чоловік озвучить на наступній зустрічі. І ось як зрозуміти, хто йому сподобався, а хто ні? Точніше презентація творчих здібностей. Зрозуміло, що він був обізнаний з нашими анкетами та знав не тільки біографію, але й підноготну усіх «творчих» особистостей.

- Та, що виграє відбір тут, на Тварі, буде представлена моєму батькові на сімейному святі через місяць, - лунали у моїй голові спогади про суху презентацію нареченого. – І саме тоді ми з нею познайомимось більш близько.

Згадалось, як видихнули майже синхронно некромантки, коли зрозуміли, що тестувати їх у ліжку ніхто не буде, і максимум, що вони зможуть відчути до цього нареченого, це спорідненість душ, та й то не факт. Де некромантки – а де ті душі.

Пакунки з подарунками складали на візок, який стояв біля Чорнограя за списком.

Точніше чоловік командував, і до нього підходили одна за одною некромантки. Ні одна з жінок не відкрила презент, і я губилась в здогадках, а що ж в тих запакованих пакетах. Нервове це заняття – припускати, а ще й відтермінування оголошення результатів. Якби не Владик, то точно звелася б нанівець.

Але Владик наступного ранку підняв мене не світ, не зоря.

Позитивним в наявності у моєму житті цього некроманта було одне – не треба було готувати. Я відтягувала цей процес до останнього, а чоловіку завжди треба більше калорій, тому й на моїй кухні він виявлявся раніше, ніж туди доходили мої руки.

Дивним було те, що чоловік не заборонив Моншера та його німу подружку, не вивчав прискіпливо Періс, яка чомусь намагалася не попадатись йому на очі, не звертав в більшості моментів увагу на Бонуса. Але мені постійно здавалось, що від слідкує за мною. Навіть тоді, коли він на мене й не дивився. Перевіряла декілька разів, заглядаючи у дзеркальні відображення. От навіть і не дивиться в мій бік, але між лопатками, або в потилиці так свербить, що хочеться поскребти те місце.

То вранішня побудка була тому, що він домовився з бойовиком про розвідку боєм. Тузін мав чекати нас в Гур-Горі, тому що я пояснила некроманту, що двомісна машинка не вмістить ще когось усередині. І якщо вантажопідйомність ще дозволить, то ж він на колінах бойовика їхати напевне відмовиться сам.

Владик подумав, відкрив рота, я навіть уявила, як він запропонує їхати на тих колінах мені, але не запропонував. Сказав, що треба буде домовитись на час та точно слідувати тим домовленостям. Ну так, тому що Твар, тому що чоловікам складно знаходитись тут довго, навіть з послабленням режиму, який вони таки протягли через якісь дозвільні органи.

Момент, коли Тузіна ткнув під коліна стілець на коліщатах, який до цього прикидався предметом інтер’єру, зовсім неживим, до речі, ми проморгали.

- Грабують! – скрикнула я над вухом некроманта, та так голосно, що він сіпнувся убік, і спробував згребти мене у оберемок.

- Та не мене, - я відбивалась від нього, бо він прямував у сторону ліфта, поки стілець набирав швидкість та щезав за стулками, що роз’їхались в різні сторони. За ними щось мерехтіло і сяяло в глибині темного коридора.

- Тузік, фу! – дивна наполегливість некроманта примусила мене назвати бойовика песиком, вклавши в цю команду все обурення, яке переповнювало моє тіло та душу. Ну хто так робить! У нас крадуть виведеного з ладу охоронця, а він тягне мене в ліфт.

- Я сховаю тебе, а Тузін дасть собі раду сам! Він і не в таких ситуаціях опинявся!

- Ні, це інше, ти не розумієш, тут технології захмарні, неймовірні, майже фантастичні! Стілець, що схоплює пацієнта, пристібає його пасками та везе кудись… - я не встигла договорити, бо некромант застиг.

- Пацієнта? Що ти маєш на увазі? Ми ж пройшли сюди, а значить ми всі здорові. Ти ж сама казала, кров, аналізи, - він спіткнувся на останньому слові і повернувся в бік, куди повезли бойовика.

Стулки дверей вже зачинились, і зараз майже не видно було, що стіна навпроти нас має хоч якісь двері.

- Ну так, говорила, - я прислухалась, посилаючи запитання Бонусу, який залишився на поверсі, на який ми доїхали попереднього разу.

Не знаю на що я розраховувала, якщо б щось сталося, але все ж він колись жив тут, а значить міг допомогти. Ключ до верхніх поверхів без проблем же знайшов.