Частина 27

- І на чому ж ви переміщуєтесь ще? – я розпитувала Владика, доводячи до розуму захисний шлем маску. Рішення подарувати її Чорнограю, виставивши на конкурс наречених викристалізувалось тоді, коли некромант згадав перегони на піднятих в Академії.

Саме від сили та вміння контролювати «коника» залежав результат іспиту та виграш на тоталізаторі. Розповідав це він мені для того, щоб надихнути на пошуки власної сили, я ж почула виключно те, що мені було потрібно. Майбутній чоловік обожнює швидкість, складні виклики та перемоги.

- У кожного з нас є швидколіт, і інколи ми змагаємось, щоб скинути зайву силу.

- Швидколіт? Він літає? – відірвалась від маски та блиснула зацікавленим поглядом на чоловіка, який не відходив від столу. Він зробив поблажку, дозволив завершити шлем, і тільки по тому ми повинні вирушити у Гур-Гор.

- Зазвичай залежить від сили вершника. Доцільно використовувати вертикальний вектор виключно на пересічній місцевості.

- В сенсі це як повітряна подушка, він ковзає над землею?

- Так, літає та ковзає на невеликі відстані.

- А на великі?

- Портали.

- А ось якщо вам потрібна розвідка? Це ж можливо було б краще піднятись вище і роздивитись дислокацію противника.

- Наскільки вище? – не зрозумів Владик.

- Щоб не побачили з землі.

- Це не можливо. Неспівмірні зусилля. Межа висоти над поверхнею планети – півтора метра.

- Так ви навіть над людьми не літаєте?

- Це категорично заборонене! У вас що, подібне дозволене? А як же безпека?

- У нас є апарати, - я прикусила губу, намагаючись сформулювати правильне пояснення, - різні механічні конструкції, які літають високо, ще вище, і навіть там, де нема повітря.

На мене подивились, немов я - не з повна розуму.

- У нас нема порталів – зовсім, тому на великі відстані для швидкості ми літаємо, - і тут же намалювала схематичний переліт з Європи у Південну Америку.

- Швидко це 16 годин? – чоловік мигцем глянув на мою схему та скривився.

- Так, бо на пароплавах це шість-сім днів, а на вітрильниках декілька тижнів. Не менш шести, якщо я правильно пам’ятаю.

- Портали зручніше!

- Та хто ж сперечається, але телепортація – це вигадка. У нас то точно.

- А магія? – закинув обережне запитання некромант.

- Магія, в більшості випадків теж вигадка. Хоча, якщо робити поправку на інопланетян…

- Яку саме?

- Ну, що земля це експеримент.

- Експеримент без магії?

- Так, технологічне суспільство, майже як тут.

- Що значить майже? – зацікавлено присунувся ближче він.

- Ну, я думаю, що на Тварі сублімація технологічного суспільства з біологічним вдосконаленням вищих істот. У них є, наприклад, ванна для регенерації. Бонус, до речі, завдячує саме їй своїм майже живим виглядом.

- Ти хочеш сказати, що тут є речі, які можуть повернути вигляд живих мертвим?

Я сумно зітхнула, бо розуміла, що це не зовсім так. Періс та Бонус були, скоріш за все виключеннями. Одна – одночасно твариною та машиною, з досить складними процесами підтримання тіла в робочому стані, інший – зліпок особистості, який захопив умерття-фамільяра.  Я навіть не знала як пояснити все це некроманту. Не на пальцях же. Та й не довіряла я йому. Ось візьме та поцупить моїх домашніх улюбленців на експерименти.

- Скоріше ці апарати допомагають вирішувати питання здоров’я живих. Кажу ж регенерують! Ось у вас, лікарі чи багато чого вміють? З того світу повертають?

- Ну, з того світу повертають зазвичай некроманти, а ось маги життя опікуються здоров’ям, в більшості випадків. Проти прокляття – не зможуть допомогти, відрубану кінцівку, та й при відсутності голови на плечах теж користі з них ніякої.

- Фігурально висловлюючись, чи, - я зробила рух рукою по шиї, немов відсікаючи.

- З ментальними проблемами вони не допоможуть, бо цим займаються менталісти. Душевні хвороби – це розкіш, або нещасний випадок.

Я подумки прокрутила в голові розкіш душевної хвороби, та вирішила, що це він так про жінок висловлюється. І так у мене язик зачесався, що не втерпіла, та про Вершника без голови розповіла. Повинна ж я була це питання повністю розкрити.

Некромант був вражений, перепитав декілька раз, чи не епос це. І зробив висновок, що все ж щось у нас на Землі є, в плані магічних потоків і проявів. Просто так такі історії не з’являються.

Я вирішила не сперечатись. Є магія на Землі, нема магії на Землі, науці це невідомо.

Десь по обіді, коли Владик скуштував місо суп та подобу шауверми, яка була більш овочевою, ніж м’ясною, бо замість смаженого м’яса в ній було в’ялене, він поквапив мене зі зборами.

Біля будиночка на колесах він завмер, потім декілька разів обійшов його з усіх боків, і тільки по тому запитав, де ж той, хто потягне цей будиночок.

Мені на секунду стало соромно за майбутню відповідь, і я спробувала з’їхати.

- А ви що, без власного коня? Який же з вас тоді принц?

- Я не принц, - ледве стримала посмішку, якщо знає хто це, то не все втрачено. Не сподобається Чорнограй, можна буде спробувати впасти на шию принцу. – До чого тут принц?

- Ні до чого, але у нього є кінь.

- Як ви їхали сюди, - майже загарчав на мене чоловік. Напевне злився, що я довго збиралась.

Я швиденько розповіла про вирішення цієї проблеми на зорі мого вправляння у виживанні.

- Аукціон з продажу кісток?  - брови чоловіка поповзли на лоба. -  І що, їх купили?

- Так, дуже вдала оборудка! – посміхнулась я, але чоловік не перейнявся.

-  Ти ж не сповна розуму, - підвищив він на мене голос, - на цьому острову нема великих тварин, кісток, а морські на суші не придатні до використання! От же, - сплюнув він вбік і подивився на Пуха та Буха.

Бонус, який примостився на даху будиночку закахкав, немов глузуючи.

Некромант кинув на нього поглядом, і моя фантазія намалювала картину запряжених в збрую лебедя, щуки та рака.