Частина 26

Некромант, видершись по каміннях на похилу плиту, що прикривала стоянку будиночка на колесах, саме зараз дивився на залишки другого поверху та чухав потилицю. Вціліло не так вже й багато, частина кімнати, скоріш за все спальні. Дві стіни, одна з яких з вікном та частиною балкону, була прикрита залишком даху, і нагадувала макет іграшкового будиночка в розрізі. Інша частина даху вдало прикрила прохід на перший поверх, частково завалений залишками стін.

Відчуття холодного протягу не полишало. Владик знов перевірив периметр, ні одного об’єкта, на який можна було б звернути увагу, але все ж сила не може брехати, щось було не гаразд. Якби він був слабшим, то мабуть не звернув би уваги, все ж планета – суцільне кладовище, а значить витрати некромантського дару можуть мати природне пояснення. Безумовний пошук та сканування, саме таке пояснення було б доцільним. Але рівень сили, обережність і сімейні секрети давали Владику карт бланш. Він міг присягнутись, що хтось наполегливо харчується його силою. Хоч і в обмеженій кількості.

«Таке відчуття, немов мою силу хтось втягує через соломинку. І хто ж цей хто?»

Паразит, який присмоктався неконтрольовано, потребував вивчення по-перше, та ураження – по-друге. І треба було б виключити з переліку підозрілих осіб несподівану підопічну.

Навіть розуміючи, що Мілені потрібно приділяти безперервну увагу, власний куток йому потрібен кров з носа. І варіант залишається один – а саме будинок на колесах.

- Ходімо! – скомандував він скелетам, - Пух, Бух, у вас завдання привести в ідеальний стан внутрішнє облаштування будинку.

Мілена зустріла запитальним поглядом, та зразу ж просяяла усмішкою, коли скелети потягли з сховку якийсь дивний агрегат.

- О, це так гречно з вашого боку! – промуркотіла та затріпотіла віями.

Владик вперше обсмикнув себе подумки. Він мав на увазі будинок на колесах, а скелети розцінили наказ не зовсім так, як було потрібно саме йому.

- Чи дозволите мені пожити у вашому будинку на стоянці? – озвучив він прохання, розуміючи, що треба саме просити на ласку господині.

- О, так, чому б і ні! – розсипалась словами дівчина.

Некромант відмітив і її багатослівність, і посмішку, і вираз обличчя, на якому був написаний захват від Пуха і Буха.

- Поснідаєте зі мною? – відмахнулась вона від птаха, який щось бурчав у неї за спиною.

- Так, складу вам компанію.

На сніданок була каша. Може трохи не доварена, але дивлячись на дівчину, яка посипає її якимись приправами, та з завзяттям відправляє ложку до рота, коментувати не став.

Потягся до темно зеленої приправи.

- Що це? – принюхався до йодистого аромату, подібних запасів на складі не було, якщо йому не зраджує пам’ять.

- То залишки водоростей, великі шматки на суші, а маленькими я кашу притрушую, смачніше виходить. І користь до речі.

- Суші? Водорості? А звідкіля? – не втримався та відправив ложку до рота. Було дещо незвично. Щось норовило приклеїтись до піднебіння, щось залетіти в горло з вдихом,  але в цілому смак каші покращився.

- О! – дівчина покліпала віями, - це секрет!

І далі мовчки прикінчила сніданок, та сховала обличчя за кострубатою, на його погляд, чашкою з чаєм.

Він згадав про коробку печива, яку в останній момент всунув в руки Тузін.

- Пождіть, у мене є печиво! Пригощу у відповідь за кашу.

- О! – знову округлила рота дівчина, втуплюючи погляд у металеву коробку.

Аромат ванілі, кардамону, кориці і ще чогось невловимо знайомого, примусив набігти на очі сльози.

- Щось не так?- сполошився некромант, при тому, що ніколи не був сентиментальним і чутливим.

- А правда, що та відьма, яка виграє відбір, зможе покинути планету? – спитала дівчина зовсім не те, на що очікував він.

- Так, в підсумку, - і пробіг прискіпливим поглядом по обличчю, надія, яка відслідковувалась у її очах, згірчила у роті  незгодою, - ви, як я розумію, теж мрієте виграти?

- А чим я гірша? – насупилась вона. – Чи тільки рівень магії має значення?

Некромант відмітив подумки, що всіх інших жінок дівчина назвала відьмами, а не некромантками, чи служницями Мороку. По усьому, саме так називали жінок з будь-яким талантом у неї на рідній планеті. Треба було б прояснити всі деталі, але трохи згодом.

- Не тільки, - відповів Владик, - перший конкурс, до речі, на кращу рукодільницю, - і простяг Мілені картку.

Сама не розуміючи, що роблю, вихопила запрошення прийняти участь у конкурсі і пробігла по літерах поглядом.

«Будь що, що ви вмієте робити руками» - недоречно згадались просвітлюючи палички Одарки, та життєвий досвіт усіх інших.

- А ви бачите у мені ту енергію? – знову перескочила на інше дівчина.

- Енергію? А, так, силу! Якщо приймати до уваги вибір артефакту, то вона у вас є. Схильність присутня, - кинув погляд на стіл, засипаний кістками. – Думаю, що потрібно спровокувати її спонтанний викид.

При цьому подумки зауважив, що рівень впливу потрібен достатньо високий, приймаючи до уваги те, що на піднятих, скелетів, та самих некроманток дівчина реагує достатньо спокійно. І краще б було проводити експеримент в Гур-Горі. Місто спеціально залишили в якості заповідника, бо дуже легке б було проживання на його теренах для однієї з тринадцяти. Не напружуючись виконуй план, піднімай та відправляй на ту сторону. Його частково почистили на самому початку, зібрали вершки, так би мовити, легіон та дві когорти, якщо бути точним. Майже п’ять тисяч прикликаних.

(Когорта – десята частина легіону. Триста шістдесят особин)

- Як можна провокувати те, чого в мені немає? – дівчина дивилась рішуче, засуджуючи поглядом. Що було дивним по-перше, та інтригуючим, по-друге.

- Будем шукати, - відмахнувся від її слів, - у мене є план, і саме йому ми будемо слідувати разом.

- Ось бачиш, - звернулась вона до крука, який підібрався майже впритул до нашого столу, - я спробувала, і що?