Частина 23

«Надвоє баба ворожила - або вмре, або буде жива».

Владик потер лоба і розкинув на столі кісточки з фамільного мішечка для пророцтв.

«Треба було б вже давно придбати власний» - подумав він, прислуховуючись до звуків з коридору.

Бабуся була досить допитливою жінкою, не дивлячись на вельми пошановані роки. Але потреба в роз’ясненні ситуації в яку він втрапив, та втягнув інших друзів, потребувала саме пророцтв. А найбільший відсоток справджень, як не крути, був саме у бабусі. Номінально вона була не зовсім рідною. Двоюрідна сестра рідної бабусі зі сторони батька, але так сталося, що саме їй довелось взяти на себе обов’язок – виростити та вивести в люди трьох хлопчаків, мати яких загинула при дивних обставинах.

Сама Елайза була трохи відьмою, бо, як розповідав батько, завше знала хто з них набешкетував, хто не приготував завдання, а хто й тільки замислив щось недобре.

Тому й прислухався некромант до шурхоту в коридорі, роздивляючись розклад, який випав.

- Гм, - кашлянуло у нього над плечем і він тільки здригнувся, бо зрозумів, що знов програв бабці у схованки. – Дивлюсь, ти вирішив женитись, - бабка ткнула його ліктем в плече і він встав зі стільця.

- Подивимось, подивимось, що тут у нас цікавого, - захихотіла жінка, - ти завше був бешкетником, який не шукає простих доріг та рішень. Відбір, кажеш, а ось не треба було грати із долею у хованки.

Владик покосився на кісточки і в котрий раз перепитав сам себе подумки: «ну як у неї те виходить?»

В голос же перепитав, - так я й не грав, це Тузін приніс того торта з майстерні тітки, поцупив напевне залишений напризволяще, поки вона відвернулась. А потім ще хвалився, що як вдало вийшло, тільки слово «відбір» треба було прибрати.

- Для кого ті торти були?

- Для наречених сина герцога.

- Ні, герцога тут не бачу, через треті руки, гм, Тузін пролетів, ще політає нежонатим. А ось вам з Бальтазаром буде непереливки.

- Нам що, треба тепер тих тринадцять некроманток навпіл ділити?

- Ні, дванадцять його, одна твоя. І не некромантка вона зовсім, дивно, не розумію, якась загадка тут. І ціла купа неприємностей. У нього відбір та шанс – у тебе доля.

Владик згадав про рожеве непорозуміння та спробував виторгувати варіанти.

- З Твара забрати когось нереально, артефакт не дасть. А жити на ньому чоловікам теж не можна. Той самий артефакт. Тому, скоріш за все мені ходити не жонатим до кінця життя, - він спеціально не уточнював чийого.

- Кажу ж тобі, що у вас там скоро буде ціла купа неприємностей, і краще б вам вже зараз придумати, як перейти на той бік без складних рішень та скафандрів. І проблеми не стільки з відбором, як би Бальтазар не відмахувався, а придивитись до жінок йому треба. Він зможе вирішити власну проблему, то однозначно. Не бачу чим для нього все закінчиться, треба щоб він кинув кісточки, а ось у тебе все дуже однозначне. Дівчину ти вже бачив, зв’язок між вами сформувався, доля зробила свій вибір. Дівчині потрібен твій захист, бо ти найкращій.

У корпус Владик повернувся з новинами, якими волів би не ділитись.

- То твоя бабця каже, що до некроманток треба придивитись, та вирішити питання з часом перебування на тому боці?

- Так, а ще що будуть неприємності. Великі. І що некроманток на тому боці дванадцять, остання не має таланту піднімати неживе.

- Рожева пантера! – підстрибнув на стільці Тузін, - от халепа, збій артефакту?

- Якщо дивитись на ситуацію із відбором в цілому, то це вирішення деяких проблем. Я всіх їх бачив, ні до кого в мене потягу не було. Але якщо відвідати Твар без скафандра, поспілкуватись з ними, може й в більш тісних умовах, з точки зору чистоти експерименту – чому б і ні? Тепер Тринадцята. Пух і Бух – це прорив. Такого ніколи не зустрічалось, тому розслідувати подібне відкриття – це наш обов’язок та зобов’язання, яке потрібно обґрунтувати так, щоб навіть миша ніс у шпарину не засунула. Потім з нареченою треба буде заключити договір, і тільки після цього знайомити та представляти родичам. До неї вже точно ніякі ритуалісти не дотягнуться. Дійсно це вихід.

- Тебе не лякає відсутність кохання в цьому випадку, - обронив Тузін, роздивляючись вельми задумливого Владика.

Той навіть не розумів, що випав з розмови, прокручуючи знову та знову ситуацію, в яку втрапив, як ліч у сповивальну пастку.

Ні, не без того, що дівчина сподобалась. Навіть можливо треба було признатись у більшому, коли він її побачив другого разу, в майже прозорому халаті, крізь рожевість якого насміхаючись тирчали її навершя грудей, і він у якийсь момент відчув жар і потьмарення розуму.

Першим покликом була потреба підняти дівчину з підлоги, відібрати страшну тварину, якої, якби-то не повинно було бути на тому боці. Тільки в цей момент некромант прозрів, - невже Тринадцята маг життя?

Питання завмерло в повітрі і друзі переглянулись, дивуючись недоречності репліки, та самого припущення.

- Ти про що? – обережно поцікавився Балтазар.

- Я не розповів вам про, - Владик завмер, намагаючись охарактеризувати побачене неподобство. Лисе, хвостате, та огидно тепле, навіть гаряче. І те що це створіння ще й підживлювало ментально огиду до себе. І як, вибачте розповідати про дивацтва Тринадцятої, якщо з якого б боку на неї не подивишся, з усіх дефективна. Ні одна знайома жінка не стала б тягати з собою страшне опудало, ще й називати її домашньою тваринкою. Або б вбили зразу ж, а потім підняли для страхання інших, або б так вищали, що оглухли б самі від того виску.

За кілька хвилин після розповіді про пташку на плечі Рожевої пантери, про дивне створіння, яке пробралось на склад разом за тижневою рознарядкою, та героїчно забраною власницею назад, у кімнаті запанувала хитка тиша.

Кожен будував припущення, вкладаючи отриману інформацію немов цеглини в будинок. Зазвичай висновки озвучувались та обговорювались. Але у світлі того, що для остаточних висновків не доставало досить багацько інформації, кожен мовчав.