Частина 19

О, ця неймовірна тема «Постапокалипсис». Скільки фільмів і книжок людство створило, прогнозуючи що і як. Дивлячись на розколочені стінки невеликих боксів, де по всьому утримувались піддослідні тварини, я розмірковувала над жагою життя та почуттям приреченості, які, зазвичай, є рушієм критичних вчинків. Ось і дірку в стінці погризла, напевне, одна з таких особистостей. Там де в якості життєвого девізу щось на кшталт – бачу ціль, не бачу перешкод.

Пакет з недо-, чи скоріше пере-броненосцем, був порівняний з розміром клітки, і чомусь захотілось вилізти, хоча б на стілець та й осяяти себе знайомим жестом – в бога не вірую, але як хреститись знаю.

- То він тут не один? - пошепки спитала у Бонуса, бо Періс кудись поділась, як тільки впевнилась, що у кімнаті нікого нема.

- Один, чи два. Яка різниця?

- Сім! Сім дірок у клітках! Куди ми влізли? Ці монстри зжерли трупи морських ссавців, і запанували в якості єдиновладних господарів. А приймаючі до уваги тропічні зарості, наявність питної води, та достатньо великої території, - я прикусила губу і тихенько здала у бік дверей. – Робимо ноги!

- Ну от про що ти! – тон Бонуса був схожим на тон вчителя, у якого шоста пара за день, а за столами група відстаючих. І не факт що в розвитку, скоріше тих, кому ліньки.

- Сам подумай! У них в ареалі проживання відсутні природні хижаки, тут тепло, ніхто не турбує, і мох, напевне, не один представник флори, яким можна підтримувати власні сили.

- Задля безпеки статевозріла особина будь якого виду, який використовується в якості піддослідного – отримує генетичні маркери, які дозволяють мати нащадків у дуже обмеженій кількості.

- Скільки?

- Особина жіночої статі може народити не більше трьох.

- Раз?

- Трьох нащадків.

- Це що, ваші щури можуть народити або трійню, або три рази по одному? – у голові не складувалось, яким чином сверховські вчені змогли обмежити репродуктивну жагу гризунів, які, якщо мене не підводить пам’ять народжують щось біля 14-15 щуренят за один раз. І хоча вік у піддослідних тварин зазвичай обмежується 2-3 роками, кількість нащадків, які вони залишають по собі – вражає.

Зайва вага, яка деякий час у минулому, перетворювала мене на об’єкт для глузувань та злих дитячих розіграшів, примусила вивчати це питання самостійно. Ось тоді мені на очі втрапила інформація про лабораторних щурів лінії Цукер, які були виведені для вивчення ожиріння та артеріальної гіпертензії. Вони бувають худими (домінантна ознака) або страждають ожирінням (рецесивна ознака), вага при цьому досягає одного кг. Далі було вивчення одомашнених щурів, мультфільм про мишеня кухара і істерика з вимогами купити домашнього улюблениця.

Саме зараз я зрозуміла, що батьки спрацювали на упередження. Щуряче королівство було викорчувано на кореню, коли у нашому загородньому будинку з’явилося щеня  Кавалер Кінг Чарльз спанієля. Напевне, якщо б мені подарували якесь цуценя, так би мовити – ось бери, воно краще ніж щури, то я б напевне влаштувала істерику. Але Чарлі був представлений, як подарунок на день народження якогось партнера батька. І влаштовувати щуряче королівство, поки у нашому будинку живе мисливська собака було б недальновидним рішенням.

А потім, ну що потім, у мене була істерика, але вже по іншій причині. Чарлі залишився у нас, і через деякий час щури забулись, немов сон.

Але з боротьбою з ожирінням вони все ж мені допомогли. Чи це сталося тому, що Чарлі примушував більше бігати?

Я подивилась на дірки, і вже збиралась покинути приміщення, коли в кутку біля дверей щось заскрипіло і завовтузилось.

Злякатися я встигла, одночасно притискаючи трофей і влізаючи на стілець, я з острахом дивилась на дверцята, що повільно прочинялись назовні.

З них, досить спритно вивалилася величезна кулька на кривеньких ніжках. Навіть не вивалилася, а скоріше викотилася. Підсліпувато поводила з боку в бік мордою, попискуючи, та підняла її на мене.

- Біднесенький! – вирвалось неконтрольовано.

Обурливе, з точки зору нормальної людини явище, скривило носа, та чхнуло.

- Будь здоровий, - на автоматі побажала йому. А сама подумки в таблицю ступеню ожиріння його впхнути спробувала.

Якщо мертвий трофей більше нагадував броненосця, то ожирілий велетенський щур був лисий, рожевий, і з ірокезом проміж вух.

- Хто ж тебе так розкормив? – запитала у нього, розуміючи, що бігати він швидко не зможе, а тому на стільці можна і не стовбичити.

- Сам напевне жер, - Бонус перестрибнув на стіл і зацікавлено окинув екземпляр голодним поглядом, - клич Періс, будемо полювати.

Істота гикнула і затряслась уся, не відриваючи погляду від мертвого трофею в пакеті. А потім заплакала. Реально, у неї із очей покотилися сльози розміром з відбірний рис, і він навіть спробував шморгнути носом.

«Капець» - майнула думка, - щур-менталіст.

Годину потому.

Мертвого броненосця на своїй спини тягла Періс, разом з клунком, в якому були ампули з глюкозою, водорості, та кістки морських істот. Хоча ні, там ще були кістки піддослідних тварин, з яких я вирішила наробити бус та браслетів. Бонус літав, кружляючи все вище та вище, а я, сходячи сімома потами, перла поперед собою обхопивши під передніми лапами дивно гаряче тіло домашнього улюбленця, чи того, кому  належить їм стати.