Частина 17

 «Покоління, яке не вміє дивуватись та дивувати» - голос тітки доносився здалеку, немов вона розмовляла з матінкою десь на вулиці. Я поморщила носика, бо мені дуже не подобалось, що тітка каже ці речі. Про інфантильність, наприклад. Я навіть у Вікіпедію залізла, щоб прояснити, що саме вона мала на увазі.

Рожеву піжаму Хеллоу Кітті я відкинула зразу ж. Ну і що, що вона скидається на дитячу. Вони й для дорослих бувають, тим більше до двадцяти одного залишилось майже два роки. Це не критерій, як і ведмедик Тедді у ліжечку. Його, до речі тато на шістнадцяти річчя привіз, з серцем на якому Мілена було вишито. Так ось у статті було написано, що найважливішими чинниками розвитку психічного інфантилізму є батьки людини, які недостатньо серйозно ставляться до людини в дитинстві, не дозволяючи приймати самостійні рішення — тим самим обмежуючи підклітка (але не дитину) у свободі.

Я з усіх боків подивилась на свою свободу, і прийняла остаточне рішення, що тітка помиляється, або має щось інше на увазі. Хоча в чомусь я з нею погоджувалась. Здивувати мене було складно. Всі ці гаджети, іграшки, з самого дитинства вказували на те, що віртуальний світ і реальний тісно сплелися, і інколи складно було навіть озвучити бажання. Вигадка перекочувала в життя, я сама декілька разів була в Діснейленді, в кімнатах віртуальних розваг, де складно виявити хто з твоїх оточуючих реальний, а хто ні. В сутності, навіть малювати я могла на графічному планшеті. Але в дитинстві мені дуже подобались олівці, і як вони пахнуть, і як можна пучками розтерти їх по папері, роблячи м’який серпанок над морем, чи перехід кольорів у осінньому лісі. Потім прийшла черга фарб.

До речі саме цим я дивувала батьків. І навіть викладача в художньому гуртку. Давно колись, немов у другому житті.

«Другому, другому» - пішло розголосом під склепінням печери, яка якимось дивним чином проявилася навкруги. Усвідомлення накрило, вириваючи зі сну, і я підстрибнула на ліжку, згадуючи те, що мені наснилося.

- Бонус, мені потрібен помічник! Хоча б маленький! Побутові проблеми нікуди не йдуть і не розчиняються у повітрі. Я на кашу дивитись вже не можу!

Крук скочив на стіл, і скосив на мене зелене око. Напевне доїв залишки торту, бо кришка коробки лежить на підлозі.

- Це складно. Особисто я знаю про одного такого, який був відправлений в якості подарунка.

- Але ж ти і про Періс не знав! Може розробку сверха було використано більш широко? Удосконалено кимось з цих, просунутих. Я хочу помічника! Ну, будь ласочка! До речі, у нас була така гарна історія про пацюка, який допомагав повару стати найкращим. У нього був талант!
- У повара?

- У пацюка!

- Талант допомагати?

- Талант готувати рататуй!

- Не сварись!

- Я не сварюсь, це назва така. Рататуй - традиційна овочева страва прованської кухні з перцю, баклажанів і кабачків, багато в чому схожа на угорське лечо. О, великий Ктулху! Я хочу рататуй!

- Та що ж це за неподобство таке, ще й обзивається! Де я тобі баклажани і кабачки візьму? До наступного вихідного навіть замовити не зможемо. А пацюки помічники! Ти що зовсім сказилася? Перший раз про подібне чую.

- Треба зробити сопілочку! – я завмерла, спустивши ноги на підлогу. Згадалась така собі сопілочка відьми з черепом та щурячою ногою, з якогось музею в Бельгії. На сопілці був напис «Свисни раз два три / Приходь на шабаш / Відьма личинка Щур» - чи щось таке. - Якщо відтворити її, то може зможемо знайти щурів?

- Ти що, думаєш що всі щури вміють куховарити? В більшості випадків цим займались техніки та технологи. Та спеціальне обладнання.

- Ой, фу, дякую не буду.

- Добре, я знаю одне місце в цьому куточку, яке постачало результати вибіркових тестів для мого сверха. Можемо відвідати його. До речі, в якості піддослідних тварин використовували не тільки щурів. Чомусь мені здається, що якщо кістки мілких тварин збереглися в достатньо гарному стані, то це тільки там. У якомусь вигляді стази. А поки можеш яєчню зробити, в припасах навіть яйця були.

- А грінки? Можна грінки?

- Можна.

- А як?

- Що як?

- Готувати як?

- А що це таке?

- Такі смачні шматочки хліба у яєчній паніровці.

- В паніровці? – птах завмер, переглядаючи спогади, чи вирішуючи проблему нових слів.

- Відьма робила не хліб, а м’ясо. Вона його відбивала, потім солила, потім вмочувала в яйце, в муку і кидала на розжарену пательню. Вона теж не дуже любила готувати. Скидає все в каструлю і воно булькотить декілька годин поспіль. Називала це рагу.

- Рагу, все скидати в каструлю? Непевна. А для чого хлібу після яйця мука? Без муки буде теж добре. Напевне.

Після трьох обпечених пальців, обляпаній жиром кофтинці, різнокаліберні скибочки тулились на моїй тарілці, підморгуючи горілим боком.

- Все рівно смачно, - вгризалась в грінки зубами, майже плачучи. Боліли пальці, було шкода себе, а ще прийшло розуміння, що це надовго, і повернути власне життя назад не вийде.

- Теоретично, - розмірковував птах, підстрибуючи та перелітаючи переді мною, поки я перелазила через залишки стін та сміття, - сопілка з такими параметрами повинна мати в основі точний розрахунок звукового діапазону, на який зреагує жива тварина, а саме щур. Але живих на планеті немає.

- Добре, - відкидаючи пасмо з лоба, я завмерла перед великою горою каміння, - а з чого складається некромантська сила? З діапазону кольору? Я бачила такий слабий, зелений туман, що примусив подарунок Гриви ожити. Встати і піти? Стати напівживим? Хоча який він живий? Я навіть не розумію, для чого неживе на війні?

- Передавальна ланка для сили некроманта. Вони можуть вбивати не тільки механічно, точніше не стільки, точніше я заплутався. Це як захист в невеликому масштабі. Попередниця використовувала стрибукозів, як конвой. Вони кружляли навкруги, відслідковуючи невластиві цьому світу випадковості. Частково вона наділяла їх власними почуттями, розтягуючи контрольований периметр у декілька разів. Але це постійно виснажувало її.