Частина 13

Ніч перед здачею домашнього завдання, тобто недільного улову, пройшла без сну. Поки я розписувала череп Пуха, Бух наводив марафет у будинку. Було до бісиків шкода віддавати безкоштовну прислугу, особливо в контексті того, що роботи не початий край.

Я на череп Пуха приклеїла рожевий чубчик, який насмикала з пеньюара. З них така гарна пара вийшла. Пух витончено жіночний, Бух брутально погрозливий.

Крук під руку бухтів, коли я на Буху байкерські шеврони малювала, точніше вирізала лазерним скальпелем-ручкою.

З одного боку черепа у нього був череп з посмішкою, крилами та ланцюгами, а з другого боку я лозунг набила.

Сама не знаю для чого. «Нас не доженуть» - як благословення, щоб довше залишався живим та здоровим. Саме після лозунгу крук підсумував, що навіть помислити не міг, наскільки я неординарна.

Від недосипу та розстроєних почуттів хотілось послати всіх куди подалі, але Бонус переконував, що не потрібно висовуватись. А приймаючі до уваги, що варіантів у нас тільки або Періс, або Пух та Бух, вибір очевидний. Він і так не впевнений, що нам дадуть достатньо їжі, за настільки екзотичних піднятих.

Коли в зоні прибуття з’явились Пух та Бух з фліпчатом, на якому було написано: «нас звати Пух та Бух, і ми домашні робітники», у Владика сіпнулось око. Вдруге воно сіпнулось, коли він розгледів рожевий чубчик, та філігранну різьбу по черепу. Дивні квіти з пащами повними зубів, якими було прикрашено череп, нагадали про Інесу, і некромант спересердя перепросив вголос, - Пух і Бух? Вона що, знущається? – маючи на увазі саме Рожеву пантеру, бо портал збирав врожай згідно спочатку встановленого порядку – з першої до останньої некромантки.

Один із скелетів підстрибнув, та написав на дошці – ні, саме так нас звати.

У Владика втретє сіпнулось око, коли на скроні цього індивіда він прочитав «нас не доженуть», і він зрозумів, що перехватити нитку підпорядкування він не в змозі, бо її не існує.

В скафандр Чорнограя він запакувався побивши усі нормативи.

- За мною! – скомандував скелетам, та вивалився на Твар.

Перед точкою входу стояла дівчина, в чорному польовому некромантському комбінезоні, поверх якого був натягнутий рожевий пеньюар, з обскубаним коміром, і голосила на всю округу.

Біля її ніг сиділа дивна тварина, частково рожева, частково сталевого кольору. А на плечі чорна пташка з величезним дзьобом, яка намагалася заспокоїти дівчину, яка нічого не бачила із-за сліз. Пташка гладила її крилом по голові, і завмерла, як тільки зрозуміла, що з’явився глядач.

У Владика вчетверте сіпнулось око, а це вже був перебір. На Тварі живих тварин не було, некромант розумів, що вони не живі, але й не підпорядковані. Та що знизу, в один момент розчинилась в повітрі, і некромант загарчав, примусивши дівчину сіпнутись, та витерти сльози.

- Що це таке? – Владик відступив в сторону і тицьнув рукою в фліпчарт.

- Засіб комунікації, - схлипнула та шморгнула носом дівчина, витираючи очі полами довгого одягу.

Некромант скривився, подумки радіючи, що на щитку накладено обличчя Балтазара, і зчитати його гримаси дівчина не в змозі.

- Ти що, ненормальна?

- Дефективна! – погодилась на якомусь автоматі дівчина, - не ображайте їх, вони такі послужливі, все для вас зроблять. Ви з ними розмовляйте. А вони вам будуть відповідати на фліпчарті!
- Де ти їх взяла, таких, таких, - у некроманта закінчились слова.

- Гарних? – схлипнула дівчина, - сама прикрасила, подобаються? Від серця відірвала, - і знову заридала.

Запланований час зв’язку вичерпувався, ситуація потребувала вивчення, і Владик плюнув спересердя на ненормальну, та скомандував скелетам на вихід.

Не розуміючи, яким чином оцінити подібне надбання, згрузив на платформу стандартне забезпечення на тиждень, і розмістив зверху торт, з написом «Вітаємо з заручинами». Він не розумів, для чого цей торт йому всунув в руки камердинер, коли сьогодні зранку він покидав свій будинок. Тому й ховав тут цей витвір кулінарної майстерності, вигнавши чергового некроманта з поста. Зовсім вилетіло з голови, що сьогодні день «жнив», тому вирішення питання з тортом довелося відкласти.

Подалі від цікавих в інтендантському корпусі, вирішив таким чином підбадьорити дівчину, сховавши провалений план там, де ніхто ні про що не спитає. «Вона так плакала, - думав некромант, несподівано віднайшовши у собі тендітні паростки співпереживання і співчуття, - чи то була реакція на рожевий халат?» Якби ж він знав, наскільки ненормальна Тринадцята, а в купі з пташкою і рогатою змією до чого цей торт може призвести, то краще б закопав на задньому подвір’ї. а паростки знов запхав у спогади дитинства. Бо некромантам вони не властиві від слова «зовсім».

- О! – сказав Бонус, коли сеанс зв’язку закінчився, - твою творчість оцінили достатньо високо. Навіть солодке презентували! Може розраховували, що ти попросиш щось для знайомства з іншими відьмами?

Якимось дивним чином крук перейняв мої визначення, напевне саме так відчувався ментальний зв’язок.

- Скелетів шкода, - повідомила, шморгнувши носом в останній раз, - ти думаєш, що потрібно запросити інших?

- Ну, дивись, торт такий, я б сказав, величенький, талант у тебе до пошуку і підпорядкування, не дуже розвинений, жити все рівно якось треба. А ось прикрашати, знаходити різні корисні речі, досліджувати нові горизонти – це твоє. Однозначно. Пропоную прикрасити трицерата, вищого сверха довести до пуття, запросити дівчат на гостину, та запропонувати обмін.

- Чи влаштувати аукціон, - задумливо внесла на розгляд альтернативний варіант. Сверха я вирішила все ж презентувати Гриві. Навіть вже придумала, який вигляд матиме череп у підсумку. Асиметрично космічний, мережива в концентричних колах.

Відкривати кришку і дивитись який під нею торт не стала. Бо обов’язково не втримаюсь, і відгризу, чи трояндочку, чи ще яку запчастину. Бо вже уявила, який він неперевершений повинен бути. Приємно все ж, ті, що з того боку не забувають про нас, радують у міру фантазії.