Частина 8

- А ще ось ця ручка, - підстрибував на столі крук, - вона генерує тонкий промінь, яким можна розрізати будь що.

- Лазерний скальпель! Круть, а де стаціонарна частина?

- Що значить стаціонарна?

- Ну де генерується промінь?

- Так кажу ж, в ручці!

- Ого, круто! Нічого собі технології. А вона тільки м’які тканини випаровує?

- Будь що, але сталеві та бетонні матеріали, то буде дуже довго. І потрібно буде досить часто робити перепочинок, щоб вона не зламалась.

- Перегрів? А яке джерело живлення?

- Трансмодуляционий трансформуючий алігатор. ТТА, простіше кажучи. Вічне джерело енергії.

- Добре, що вічне, хоча про алігатора не впевнена.

Зарядний пристрій для різних корисних гаджетів відшукала Періс. Перелякавши мене, майже до гикавки, коли у дальньому кутку з-за столу з’явився люмінесцентний ірокез на голові ящірки, чи скоріше варана.

- Диви-но, - здивувався Бонус, - виявляється, що цю модель я вже не застав.

- Яку ще модель? – я розглядала хребет Періс, який розлігся в кутку на валізі, десь розміру великої дорожньої скрині на коліщатах. Хвіст ця особа всунула якимось чином в підходящий роз’єм на валізі, а ось морду запхала в подобу мікрохвильової печі. Тільки поставленої догори дригом.

- Само відновлювальну.

- Та ти що! Вона що, регенерує? – я якось дуже приблизно розуміла, яким чином ящірки відрощують втрачені хвости. В книжках писалося, що в майбутньому людство зможе вирощувати кінцівки зі спеціального бульйону. Але все ж ні один фантаст не припускав, що хребет може виростити все інше. Це ж захмарні технології. 3D принтер в дії. Клонування та хірургія нашого світу тихо курять в кутку.

- О, точно курять! – хмикнула, відслідкувавши, як з мікрохвильовки почав курітись дим.

- От же ж гурва, тягни цю скотиняку, обіжралася зараза.

- Чим обіжралася, - я підскочила до Періс, та потягла за середню частину вгору.

- Дармовщинкою. Потужність не на її рило розрахована.

Камера регенерації дійсно була достатньо великого розміру. Навіть я розмістилась би.

Не зовсім було зрозуміло, чому генетично модифікована ящірка не залізла в ванну вся, і для чого їй була потрібна підзарядка від валізи.

Але, як потім пояснив крук, валіза, точніше зарядний пристрій, запустила генетичну пам’ять хребта, бо більше, ніж потрібно, блок управління енергії заощадити не може. Ось він і дав команду на відновлення втраченого. Але хвіст Періс з підзарядки не забрала, і її почало піджарювати діаметрально протилежними векторами.

Дивний вигляд мала Періс, бо її немов лазерним скальпелем трохи за плечі навкіс препарували. Ну, я розумію, що голова у тварини головна, і відновлювати себе потрібно саме з голови, але як тепер вирівнювати конфігурацію? Та й на ідеально реальну, вона не дотягувала. Була більше схожа на іграшки, якими торгують біля зоопарку.

- Та не ламай голову, запхай її всю в ванну, та прикрий кришку. За годину подивимось, що вийшло.

- Нічого собі! Це що ж, якщо зі мною щось станеться, я теж так зможу?

- Періс зараз неживе живе. А ти ні. Так швидко не вийде. І розчин, що стабілізує для вищих істот потрібен.

- А ти? Живе неживе? Може й тебе в ванну?

- Я – складне неживе. Крукограк – мертвий піднятий, з кумулятивним ефектом вищого фамільяра. З допомогою асимілятивних тканин і біотичних процесів, я зміг не тільки захватити нижчий розум, а ще й інтегрувати пам’ять вищого сверха.

- Круть, то у тобі пам’ять сверха?

- Вищого сверха.

- А чим вони відрізняються?

- Вищому не потрібна стала форма.

- Ти що був, як амеба в банці?

- Ні, вони вміли змінювати носія.

А я, як стояла, так і сіла. Це ж що виходить, еволюція вищих істот на планеті досягла такого ступеню, що вони могли і в коміногів заселятись, і крукограком літати, і бозна ким бігати. А вони воювали, та знищили і себе, і планету.

- І багато було таких, як ви? Вищих?

- Семеро.

Я здивовано витріщилася на Бонуса.

- Це як? Люди Ікс? Полювання на інородців? Вас що, переслідували, вбивали?

- І це також, але все ж, коли ти перетинаєш межу, коли знання – це єдине, що приносить задоволення та відкриває небачені горизонти, то все інше стає не потрібне.

- О! О, то ти був божевільним вченим, точніше тебе створив божевільний вчений, а де він сам? Вознісся? Чи все ж його вбили?

- Він кожного тижня оновлював накопичувач пам’яті. Тому що працював з неживими формами.

- Це типу Періс?

- Це типу скелетів у шафі, - кивнув він на двері, що вели в ще одне приміщення, - та тестував блоки керування, частково використовуючи власну особистість. А я був…

- Нульовим пацієнтом, - брякнула не подумавши, - навіть страшно питати, чому це місце виявилось не пограбованим, та не розбомбленим.

- Використання в якості захисту та прикриття найновіших розробок. Ми обмінювались з іншими вищими знаннями, та інколи допомагали у вирішенні виникаючих проблем на стику знань.

- Але останню версію Періс ти не бачив.

- Ні. По усьому виходить, що мене вбили раніше.

- Або все ж ти перенісся.

- Куди?

- Краще думати – у кого!