Частина 4

«Тільки й встигла, що прихопити пір’я Зузва» - з виразом прочитала я перше речення, яке йшло після прологу, та пояснення, що саме цей товстий талмуд моя попередниця придбала після першого полювання на умерття коней - восьминогів.

- А це що ще за коники? – спитала у крука, якщо вже це він, то вороною ніяк не може бути.

- Модифіковані тварини двох стихій. Розробка протилежного табору. Вони більшу частину життя проводили у воді, але вночі вибирались на берег та нападали на тих, хто мешкав у прибережній зоні.

- Вибач за мою цікавість, а у них що, ноги були не з желе? У нас, наприклад, восьминоги, ніяк не зможуть бігати по поверхні, може повзати тільки, але я не впевнена.

- З якого желе? У тебе в голові те желе! У коміногів все з ногами було нормально. І затоптати могли, і хребта зламати.

І він у барвах описав водоплавного слона  з подвоєними кінцівками, які ще й не гидували закусити тими, кого своїми ногами замісили.

- Фу-у-у! Це ти спеціально, щоб мені апетит відбити!

- Апетит? Некромантці? Кажу ж – дефективна!

- Сам ти такий, ніяка я не некромантка!

- Брешеш, потенціал є, хоч і не розвинений.

- Ти це про що? – відклала щоденник убік і нахилилась до нього.

- Ініціація у метисів починається тільки у тому випадку, якщо стоїть питання життя та смерті. Ти це, нічого такого не подумай, про це попередниця розповідала. Вона теж метискою була.

- А як ти визначив, що я метиска, - звузивши повіки вдивлялась в палахкотіння зіниці.

- От же недалека, а сама то як думаєш?

- Ти що, моєї крові скуштував?

- А як би я контакт третього ступеню здійснив? Кров – це провідник, ти тільки після цього розуміти мене почала!
- Ти що, заразив мене нанітами? – спитала пошепки, малюючи в уяві захоплення тіла і розуму мікроскопічними роботами, які підкоряють і роблять подобою крука. – Я тепер помру?

- Слухай, може поїмо, бо в мене вже терпець урвався, я твою маячню слухати відмовляюсь. Ти мене чи не чуєш, чи у тебе енергії для розуму не хватає?

Хвилин через двадцять, коли ейфорія від усвідомлення рожевої перспективи подальшого існування почала розсіюватись, я з цікавістю відмітила, що зіниця крука почала світитись зеленим.

- О, а в тебе очі зелені! І до речі, як тебе звати?

- Моє ім’я досить складне, і краще придумай своє.

- Бонус! Я буду звати тебе Бонусом.

- Та хоч чотириоким гуртом!

- У вас що, на планеті проводили генетичні досліди?

- Які тільки досліди у нас не проводили, не відволікайся – читай.

Якщо переповісти коротко, то некромантка, що займала трейлер до мене була не чистокровною спеціалісткою. Хоч і закінчила Академію, і диплом мала, але в більшості випадків використовувала поєднання некромантії і відьомської сили. Ковен заборонив матері залишати дівчинку, тому що при народженні сила некроманта у неї була вроджена, а ось чи відгукнулась би відьомська, - це ще питання. Ось і підкинула дитину відьма батьку. Це ще їй пощастило, що він залишив дитину у себе, а не віддав на усиновлення. Чи все ж рівень сили його привабив, бо у немовляти він був досить великим.

Зазвичай, некроманти підвищують свій рівень поступово. Чим більше знають та практикують, тім значущу силу мають. А ось у дівчинки сила залишилась на тому самому рівні, що й при народженні. Трималась не вище, не нижче, чим засмучувала батька. Ще й не розкупорювалась. І як питається в Академію з такою проблемою поступати? Але все вирішилось тоді, коли в якомусь потьмаренні розуму дівчина переспала з заїжджим красенем. Тієї ночі вона не тільки некромантську силу відкоркувала, а ще й відьма у ній проснулась.

Якимось чином їй вдавалося до самого випуску з Академії ховати заборонене поєднання, а ось після, вона все ж зірвалась. Уколошкала потенційного нареченого, ще й підняла його після усього, щоб ніхто ні про що не здогадувався. Зузва був її фамільяром. Дещо незвичним, бо призвала вона його на порозі смерті. То й застряг бідолаха між там і тут.  Й саме він приглядав за пером, поки йшли приготування до весілля. І усього то й було потрібно, протриматись до неділі. Але на весілля приїхав той самий, перший, що пробудив у дівчині відьму. Він сином пера виявився.

На цю планету некромантку притягло тоді, коли перед нею з перспектив тільки вогнище залишалось. Так з жмутком пір’я від свого фамільяра вона й перенеслась. Відьомську силу портал заблокував, а ось некромантську перевів у спеціалізацію «пастух». По усьому виходило, що на залишки тварин у неї був абсолютний нюх.

- То ти скажеш, що ми шукаємо? – через деякий час я зрозуміла, що у щоденнику Бонус шукає щось конкретне.

- От як знайдемо – скажу!

- Для чого це тобі?

- Це не мені, це нам!

- То що нам?

- Те, що дозволить тобі який час протягнути.

- Як саме?

- Тобі потрібно за тиждень представити або одного комінога, або п’ять стрибукозів. Але й гурт згодиться, хоч за ним потрібно в печери лізти.

- Це що, у мене така рознарядка?

- Коміног – це достаток, їжа, одяг і взуття. Бо ти в такому вигляді довго не протягнеш.

- І як, вибач, я цього комінога шукати та підіймати мушу? Я тобі не археолог!

- То й кажу, читай щоденник, знайдемо згадку про лабораторію - ти врятована. Там два нейроскелети залишились, під антуражем може прокотять.

- Куди прокотять? Що прокотять?

- Твою адаптацію! Будеш казати, що ще не призвичаїлась, що знайшла, те й підняла.

- То ми їх загримуємо?

- Загри що? – не зрозумів крук.

- Ну, сховаємо якимось чином їх модифіковану природу?

- Навіть не знаю, яким чином, але це, скоріш за все, потрібно буде зробити.

- Не переживай! Я дуже гарно малюю, навіть тато використовував деякі мої ескізи в виробництві ювелірних прикрас.

- Це тих, що у тебе на зап’ястку?

- Ні, це не мої. У мене краще космогонічні мотиви виходили.

- Космічні, ти хотіла сказати?