Частина 3

- Киш-киш – жбурляла камінці дівчина в скелет пташки з величезним дзьобом.

Саме ця зараза з самого ранку вкрала залишки готової їжі. І ось питається, яким чином мертва, та з відсутнім стравоходом примара переварила черствий хліб та тонкі смужки чогось м’ясного, та вельми засушеного.

- Щоб ти вдавилась! – зрозумівши, що з меткістю у неї так само погано, як із приготуванням їжі, опустила свій задок на сходинку і з сумом оглянула перемичку, що єднає материк з півостровом, на якому застиг з учорашнього вечора її трейлер.

- Кр-хах-хах, - чи пореготала з  дівчини, чи все ж відповіла ворона переросток. У неї навіть декілька великих чорних пір’їн у дупі тирчало, - відмітила про себе Мілена, згадуючи денний перехід з Гривою, і те як просто у тої виходило варити кашу, готувати м’ясо та випікати цвейбики.

Доїхавши до перемички Грива побажала вдалого полювання, та розчинилась в сутінках, немов її й не було.

Саме цікаве, що першу ніч біля Гур-Гора вони проговорили в трейлері до самого ранку. Хоча розмови були здебільшого про тих, що разом з Гривою підіймали мертве військо, виконуючи химерну рознарядку. Тільки зараз Мілена зрозуміла, що таким чином жінка відволікала її. Підсовувала цікаві, а деколи і смішні історії про гурток за інтересами, щоб позбутись теоретичної істерики, чи може істерії з її боку.

Коли вона саме просікла, що подібна лінія поведінки дасть можливість обійти та згладити гострі кути в комунікації – не зрозуміло, але їй це вдалось. Вночі заговорила, на пів дня – приспала, а останній шматок дороги примусила записувати правила та виключення. А ще наприкінці прейскурант озвучила, так би мовити надихнула. І якого біса Грива проти кожного об’єкту еквівалент в дорогоцінних камінцях називала зовсім не зрозуміло.

Може в цьому браслет Пандори винуватий? Вона на нього час від часу косилась, немов він якусь силу мав. Дівчина поторохтіла дорогоцінними шармами, привертаючи увагу ворони. Та блиснула червоною іскрою з провалля замість ока, і дещо запитально курликнула своє Кр-ах?

- До біса вдало я на вечірку зібралась! – відповіла вороні, вирішивши рахувати її якимось бонусом. Може цю пташку попередниця використовувала для чогось.

- Наприклад, - я прикусила губу і скривилась. В животі забурчало, і я спересердя плюнула в бік злодійки. – Уяви, я зовсім не вмію готувати, і скоріше помру від голоду до того, як прийдуть збирати мій врожай.

Ворона спланувала з каменю, на якому весь цей час сиділа, немов прив’язана, і смішно переставляючи кістки лап пошкутильгала до мене. Зупинилась за два кроки і повернула голову одним боком до мене.

Чомусь мені здалося, що вона хоче до трейлера. Причому дозволу не питає, а доводить до відома. Типу – чого розсіслась, дурепа, роботи непочатий край.

- Ну, як хочеш! – обережно встала, та відступила в сторону, прочиняючи двері рукою. Хто я така щоб забороняти інспекцію. Може це все ж не від попередниці бонус?

Ворона метельнула величезним дзьобом, немов  підганяючи, та погрозливо прокректала – Кр-так-так.

Чомусь у мене в голові ця репліка трансформувалась в попередження – дівчатка вперед!

- Може я божеволію? – ще встигла спитати у ворони, бо терпіння у неї закінчилось, і вона голосно заклацала дзьобом, на якому я розгледіла криві та мілкі зуби. «Немов у акули» - майнула думка, і я не вчулася, як в двері влетіла.

У якійсь книзі я читала, що не треба повертатись до ворога спиною. Та недооцінювати мілкого супротивника теж не варто. Бо він може в’їхати на вашому горбу у рай. В моєму випадку на шиї до трейлера.

Давно я так не верещала. А ні, чому давно – усього два дня як, навіть повернутись захотілось у ту затишну кімнату, з телепортом, судячи по розповіді Гриви. Бо яким іншим чином на цю планету прибувають жінки? Саме жінок пропускає телепорт, причому ще й перебирає, аби які йому не підходять. То може той телепорт настроює Чорномор? Гмикнула сама до себе, все ж якось по іншому керівника цієї божевільної установи звати.

Виглянула з-під дивної ковдри, яка розтягується як їй заманеться, - ворона сиділа на кухонному куточку і їла мене поглядом, який звинувачує у всіх смертних гріхах.

- Що? Чого причепилась? Я тебе не запрошувала!

- Кр-ур-ва! – констатувала ворона, повертаючись до мене задом.

- Сама така! У мене нема ні хліба, ні м’яса! Є крупа! Якщо я тобі її дам – відчепишся?

- Нру! – нерозбірливо повідомив об’єкт невизначеної етимології.

- Як ти можеш розмовляти, якщо у тебе тільки кістки? Кістки не розмовляють! З них можна різьбленням різні речі робити! – для чогось повідомила пір’яному заду.

- Мгу! – відповіла пташка, а я чомусь зрозуміла, що все ж вона явно комунікує зі мною. Хоч і не вельми радо.

- Навіть не буду питати яким чином ти мене розумієш і відповідаєш, - вилізла з під ковдри та всунула ноги в чудернацькі капці.

- Кхарч! – скомандувала охрипла пташка і я, плюнувши на  власну безпеку і гордість підскочила до куточка і потягла на себе дверці шафки.

- Он вибирай що на тебе дивиться!

Чи то вороні не сподобався мій халат, чи то вона вирішила вискубти собі рожевого пір’ячка, але ця бестія, таки цяпнула мене за зап’ясток. Добре що не за той, що з браслетом, бо так би швидко не відстрибнула.

- Зараза ти, чим я тепер подряпину дезінфікувати буду? – схлипнула, погладжуючи невелику ділянку, з якої набігла краплина крові.

- Поплюй, до свадьби загоїться! – промовив хтось чоловічим голосом і я підстрибнула від несподіванки.

- Хто тут – проявись! – ще й руками перед собою помахала, як в дитячих казочках відьми робили.

- Дефективна – на всю голову! – ворона знову поклала голову на бік і блимнула оком, - що таке не везе, і як з цим боротись?

- Сам ти дефективний! Я зараз тебе стукну і вижену на мороз! Точніше на двір!

-  Не можна мене виганяти! Я й так ледве жеврію! Казав же тій дурепі – не лізь! А вона зовсім береги поплутала.