Частина 2

- Дефективний! – гарна, але дещо розбалувана чоловічою увагою білявка, шипіла, немов змія, на прибиральника великого торгового центру.

Хлопець керував мийкою для підлоги, та навіть при бажанні не міг зникнути з траєкторії її  величної ходи. Інші відвідувачки жіночого туалету спокійно чекали, поки він проїде повз вихід, а цій інста-диві чекати не захотілось.

- Здавай назад! – верещала вона, розмахуючи гарненькою сумочкою, вартість якої складала декілька тисяч доларів.

- Заднього привода немає, - спокійно пояснив їй хлопець, продовжуючи виконувати  розворот.

Не відомо, чим би закінчилась ця ситуація, якби з чоловічого туалету не вийшов майже такий самий гарний, як білявка, чоловік.

Дівчина, відслідкувавши появу цікавого об’єкта, зробила манірні губи, та вигнулась лебідкою, майже вивалившись у коридор. Хтось із дівчат позаду неї пирхнув.

- Яка несподіванка, напевне в їх світі вони не полегшуються! – підсумувала подружка тієї, що пирхала.

- О так, а ще не лаються, роблять тільки добрі справи та поважають і себе, і інших, - пробурчала жіночка старшого віку.

Може дівчина і чула коментарі, але скоріш за все навіть не розуміла, що вони осуджують саме її поведінку.

Дівчина була єдиною та дуже балуваною дитиною заможного подружжя, і хоч в теперішній час її тато вже не мав безпосереднього впливу в місті, але зв’язки дозволяли вирішувати будь які питання. А ще власний бізнес, ювелірні та брендові крамниці. Декілька асфальтних заводів, розкиданих по теренах країни. Нерухомість в Італії, Франції та на Кіпрі. Талант та феноменальна працездатність дозволила родині твердо стояти на ногах.

Тітка, рідна сестра матері дівчини, приїжджаючи в гості на свята, досить часто робила спроби звернути увагу молодшої сестри на розбещеність племінниці.

- Вона у тебе навіть ліжко за собою не заправить! Непристосована до життя, тільки інтернет у голові. Та якби ще до діла, а то ні. Ти на її профіль в Інстаграмі дивилась?

- Ми можемо дозволити собі прислугу. Нехай насолоджується життям, ми тяжко працювали, щоб дитина ні в чому не відчувала нестачі.

- Вона не розуміє ціну копійці! – тітка знову пробувала достукатись, але мати дівчини крутила головою, та прикривала долоньками вуха.

- Не дай Бог, з вами щось станеться, я її опікувати не буду! Соціального інваліда виростили, дефективного у своїй суті!

Саме після цих слів сестри розсварились, і ось уже другий рік тітка не навідувалась в гості.

Мілена до останнього була впевнена, що це якийсь розіграш. Бо Грива, майже як дві каплі води була схожа на тітку.

А ось пейзаж за дверима трейлера підробити було б складно.

У кожної дівчини повинно бути потаємне хобі, чи секрет.

Саме так рахувала дівчина, із задоволенням поглинаючи книги з науковою фантастикою. От саме вони їй подобались найбільше. Може природа саме так врівноважувала власне творіння, вкладаючи в голову білявки вигадки з науковим підґрунтям, чи може все ж особистість прокльовувалась через шкірку розбещеності та споживчого стилю життя, малюючи картини недалекого майбутнього.

- Пост апокаліпсис – видихнула вона, завмерши на приставному щаблі драбинки, якою було обладнано трейлер. Капці на виріст, розміру так 42, дещо нагадуючи футуристичні калоші, з рожевою пухнастою серединою, мало не впустили її на залишки асфальту під трейлером.

Саме так, на її думку виглядало б велике місто, після якогось катаклізму. Напівзруйноване, покинуте, всім своїм виглядом демонструючи існування машини часу, хоча б.

- Ні, це Гур-Гор. Останнє місто сверхів. Ми, зазвичай, не підіймаємо тут нікого, бо за них вже у той час воювали мехамонтри. А розмір черепа сверха  ніякий кістяк не витримує.

У Мілени перед очами у ту саму секунду намалювався інопланетянин в екзоскелеті.  Потім фільм «Марс атакує», а останньою прийшла думка, що про некромантів вона зовсім нічого не читала, та навіть фільм так і не подивилась.

- А дорога через місто, то куди? – спитала, щоб хоч щось спитати.

- То єдина безпечна лінія, коли в тебе за тиждень голяк наснився, - посміхнулась Грива, - бачиш, вона єдина не світиться залишковими еманаціями?

- Без світла? Щоби ніхто не побачив? – мозок дівчини вкладав те, що вона бачила в подобу дитячої пірамідки, при цьому думки хиталися, наскакували, та погрожували завалити струнку систему власних правил життя.

- Ні, то бар’єр, щоб підняті надходили по одному. Всяке буває, щоб не витрачати сили, ми інколи навідуємось сюди та підіймаємо непотріб, під саме прибуття емісарів. Виконання плану малими силами. А що вони з ними будуть робити потім, то вже їхній головний біль.

- І чому я досі не без свідомості? – спитала сама в себе Мілена, та боляче ущипнула за руку, - ні, таки не сплю. За що мені все це?

- Теоретично за спробу вбивства, або усунення значущої особистості. Або перевищення показників сили, але це, мабуть не про тебе.

- Це все не про мене, - пирхнула дівчина, бо Олена до значущої, ні з якого боку не дотягує, та й не збиралась я її вбивати! Тільки звільнити, бо нічого було мені бажати крізь землю провалитися!

- Дивись но, все ж значуща особистість, то що, надивилась?

- По саме не можу, - буркнула дівчина і розвернувшись, майже на колінах повернулась в трейлер.

Вона навіть не підозрювала, що трейлер – це не самохідна система, що скоро вона залишиться одна, і що навіть у страшному сні їй ніколи б не наснилось, чим їй прийдеться заробляти на хліб та до хліба. А ще на одяг, взуття, та комфортне існування.