Вступ

Із сну Мілену витяг холод. Не звикла до дискомфорту, розніжена дівчина, скрутилась в клубочок, та спробувала тісніше закутатись в рожевий шовковий пеньюар.

- Яка зараза кондиціонер на охолодження ввімкнула? – цокаючи зубами, блондинка скрюченими від холоду пальцями спробувала стягти з обличчя пов’язку для сну.

Насилу позбувшись шматка з вишитими котячими очима, вона почала хаотично моргати, вдивляючись у пітьму з червоними сполохами дивного світла.

- Що за розіграш! – Мілена згадала, як вночі посварилась, та мало не побилась з Оленою. Та була її покоївкою, і зазвичай стоїчно зносила забаганки вередливої господині.

Але вчора її напевне вкусила якась муха. Чи то був ґедзь? Саме про цього самого ґедзя, й кричала жіночка,  вирвавшись з лещат навіженої дівчини.

- Ти смерті не нюхала, все на блюдці з золотим обідком підносять. Ні поваги у тобі, ні вдячності батькам. Трутень ти. Ненавиджу! Сил більше моїх нема, щоб ти крізь землю провалилась.

Мілена згадала, що після сварки ще ходила жалітись матусі, і що та пообіцяла звільнити Олену наступного дня.

Недоречно згадались останні слова жінки, про провалилась та крізь землю.

Цокаючи зубами, Мілена обережно сповзла з лавки, вкритої чорною хутряною ковдрою, яка дуже дивно пахла, якщо не сказати воняла.

Затиснувши двома пальцями крила носа, дівчина стала босими ногами на підлогу і тут же підстрибнула.

- Крижана! Я буду скаржитися! – посварилась не зрозуміло кому кулаком іншої руки з затиснутою пов’язкою для очей.

Саме цю мить вибрала для появи жінка, яка цього разу була відповідальна за зустріч нової некромантки.

Двері позаду білявки рипнули, вона обернулась в той бік, та через секунду заверещала так, що навіть скло у вікні під самою стелею завібрувало та розсипалось, розкидавши уламки по кімнаті.

- Ти що, зовсім не з повна розуму? Дефективна! – гаркнула некромантка третього рангу, - ти своїм криком усю нежить перебудила, ще й скло винесла, тепер вони тобою снідати будуть!

- Сама ти дефективна! – заверещала Мілена, та скочивши на ноги на лавку, жбурнула в жінку чорну вонючу ковдру.

- Дурепа, ти якого сверха на себе рожеве натягла? Швидко прикрий це неподобство! – точним кидком повернула хутро підземельного гурта некромантці з дефектом, - нема часу в забавки грати.

Хутро, яке якимось дивним чином виявилось прилиплим до постаті дівчини, не дивлячись на її небажання, сповило ту по рукам та ногам, залишивши тільки голову назовні.

- Я буду скаржитись! – спробувала заверещати Мілена, але горло відмовилось працювати в незвичному холоді та після ультразвукового діапазонна.

- Ага, як тільки, так одразу, - погодилась жінка, та вийшла на середину приміщення, - де твої речі?

- Які ще речі? Ви хто? Викрадачка? Ви все це влаштували заради грошей? - майже прошепотіла дівчина, у якої різко закінчувались варіанти та пояснення навколишньої дійсності.

- Ні, вибач, але викрадала не я! – хмикнула жінка, яка не виявила в кімнаті нічого чужорідного, клацнула пальцями і махнула комусь рукою.

Останнім, що побачила Мілена перед тим, як втратити свідомість, був дебелий скелет з двома парами рук, який вскочив в кімнату і заклацав кістками в її бік.

- Обережно! – гаркнула на нього жінка, коли він підхопив постать, що зомліла, - точно дефективна, з вадами рівня «критично». Але хто ми такі, щоб комизитись? Дякую за допомогу, - прокричала вона в куток, з якого струменіло червоне світло.

Те мигнуло яскравіше, закриваючи за відвідувачами двері, та склеюючи залишки скла. Кімната прибуття поринала в стазу до наступного разу.