Епілог

Минуло п'ять років

Вища школа магії

Замок Алістер, на околиці долини Аліус.

Просторий хол старовинного замку, що століттями височів на межі пустки, мав незвично святковий вигляд. Обплетені квітами колони, начищені до блиску вітражі та мозаїки – картини давніх битв. У галасливій метушні, віддавалися останні розпорядження, нервово смикали свої мантії молоді майстри, поважно поправляли бороди маги, які вже багато що побачили на своєму віку.

Олексана й сама не могла повірити, що цей день настав, і ось-ось авантюра, на яку вона підписалася, сказавши кілька випадкових слів п'ять років тому, втілиться у життя. Зараз, дивлячись на те як захоплено Гарт обговорює з Торесом, який після майже повної втрати дару, захопився наукою, і Унарою (що стала не тільки майстром побутової магії, але і, що несподівано, дружиною колишнього задири), Олексана нарешті зрозуміла, що ось воно щастя – бути на своєму місці. І, можливо, їхня зустріч була випадковістю, просто збігом обставин… Але щоразу дивлячись на коханого, вона згадувала всі ці випадковості, і дякувала долі.

У загальній метушні ніхто не звернув увагу на те, як у невеликій ніші, захованій між колонами, відкрилася арка порталу і на мозаїчну підлогу ступили дві пари витончених черевичків. З усмішкою поглядаючи на хаос, що твориться навколо, Ліна повернулася до своєї супутниці.

– Ну, що скажеш?

– Тауна задоволена, – молода дівчина з білими, як сніг кучерями та янтарними очима, в яких немов заблукали зірки, обвела поглядом зал. – Все так, як має бути.

– Навіть не буде нових видінь? Порад? – Ліна, майже не приховуючи хвилювання, подивилася на подругу.

– Не цього разу. У них все буде добре, – провидиця, провела рукою, немов граючи на невидимих струнах.

– Тоді можна запитати?

– Питай, – Тьяна усміхнулася так, ніби вже знала, про що її спитають, але даючи можливість вимовити це вголос.

– Чому ти відразу не сказала Гарту, під якою ілюзією ховається Алар, адже тоді всіх тих випробувань можна було уникнути?

– Можливо. Але замислись... Нічого б цього не було. Гарт заарештував би Алара і поїхав у столицю, продовжуючи чинити опір батькові, і без допомоги родових артефактів, зрештою, вигорів би, пішовши в прості найманці, балансуючи на межі смерті в найнебезпечніших закутках світу. Він би так і не пізнав Олексану, не зважився б відкритися, а вона сама, без його підтримки і без порад батька, так і залишилася б слабким магом специфічної професії без імені та роду. Жриці Тауни нічого не змінюють… Я лише можу направити, підказати кращій шляху. Все інше лише у ваших руках.

ПІСЛЯМОВА

ВІД АВТОРА

Дорогі читачі, зараз пишу ці слова, і самій не віриться, що історія закінчилася. Насправді, спочатку планувалося не більше двадцяти п'яти розділів, але несподівано стало тридцять, сорок… Я просто не могла залишити героїв на пів дорозі, тому кожну наступну главу знову і знову писала, як “останню”, з подивом розуміючи, що це не так… Та навіть після фінальних рядків, ця історія ще майже рік чекала свого часу в чернетках, щоб сьогодні ви нарешті змогли її прочитати.

Щиро сподіваюся, що я впоралася зі своїм завданням і допомогла вам хоча б на кілька годин відволіктися від проблем і турбот, занурюючись у світ пригод та магії. І безмежно вдячна своїй родині за підтримку та віру в мене та мою творчість. А також вам, читачам, усім тим, хто чекає на мої нові книжки, пише коментарі, ставить лайки… Це справді надихає.

Ваш Автор

Майя Молчанова

Харків

15.10.2024 (закінчено чернетку)

Харків

12.01.2026