Розділ 42

Кохати – це не означає дивитися один на одного,

кохати – значить разом дивитися в одному напрямку.

Антуан де Сент-Екзюпері

Що таке сім'я? Сім'я – це коли ти твердо знаєш: хоч би що трапилося і де б ти не був, у світі є люди, які не роздумуючи прийдуть тобі на допомогу. Про таку сім'ю завжди мріяла я, але дивлячись на батька Гарта, переконалася в тому, що і він мріяв про те саме…

– Що за маячню ти верзеш?!. – Ар Алліус навіть зробив крок уперед. – Твоєю нареченою стане та, на яку вкажу Я. І вже точно вона не буде безрідною дівкою без смаку і манер!

Якщо раніше я ще сумнівалася, чи варто Гарту так різко рвати з родом, то після таких слів бажання його відмовляти згасло, наче його і не було.

– Ар Алліус, не хвилюйтеся, – турботливо промовляю я з наймилішою усмішкою. – Звичайно нареченою Гарта ні в якому разі не стане якась там безрідна дівка. Дуже мило, що ви так дбаєте про благополуччя сина.

– Це чудово, що ви усвідомлюєте своє місце, – поблажливо подивилася на мене мати Гарта, безтурботно поправляючи на руках мереживні рукавички, прикрашені діамантами.

Схоже, подібні конфлікти для неї не в новинку… Але вона просто не була знайома зі мною.

– Звичайно розумію, – покірно киваю я. – Навіщо моєму чоловікові наречена, коли він має таку чудову дружину, як я.

– Я не давав згоди! – Ар Алліус готовий пропалити в мені дірку, і я з вдячністю думаю про те, як чудово, що тут стільки народу зібралося. Свідків…

– А я й не питав згоди.

– Та ти!.. – треба визнати, перш ніж кричати Ар Алліус передбачливо підняв звуконепроникний полог.

– Я, – спокійно погодився Гарт. – Або ти визнаєш наш шлюб і вписуєш Олексану в нашу родову книгу, або можете забути про те, що у вас є син...

– Торгуватися зі мною надумав?! Стихії – свідки, я цього не хотів. Я довго терпів твої витівки. Але якщо немає іншого способу змусити тебе одуматися. – Він ляснув у долоні, розкриваючи просто в повітрі книгу, немов зібрану з квіткових пелюсток і одним розчерком пера відмовляючись від сина.

Ось же індик пихатий!.. Я до останнього хотіла вірити, що він цього не зробить, довелося б перейти до плану "б", більш складного і довгого, але батько все-таки... Хоча схоже ні Гарт, ні його мати не були здивовані такому повороту.

– На спадок можеш не розраховувати. Живи, як хочеш, а коли дар почне зводити тебе з розуму, і ти зрозумієш, яку помилку зробив, приходь, поговоримо. На моїх умовах, – купол над нами зник, і Ар Алліус розвернувся, йдучи геть широкими впевненими кроками.

Мати Гарта подивилася на сина з докором, можливо, навіть краплею жалю чи сумнівів, але нічого не сказала, легко розвернувшись на підборах і вітаючи нових гостей.

Не так я собі уявляла цю сцену – подумала я, з хвилюванням дивлячись на Гарта. Але на його обличчі сяяла така щаслива усмішка, що мені навіть смішно стало.

– Гарте, твоя посмішка зараз затьмарить магічні вогні.

– Я думав, це я маю робити тобі компліменти.

– Було б непогано. Але давай спершу підемо звідси.

– Навіть принца чекати не будемо?

– Ой, навіть не знаю… Що дійсно справжнісінький принц? – я навіть вдала, що задумалася. – А вдома ми з дівчатками плов приготували… Камін затопимо, тато приїхати обіцяв. Елара теж обіцяла втекти, он глянь – келихом махає з-за колони.

– Хто кого вмовляє?

– Але, погодься, аргументи втекти звідси звучать більш переконливо, ніж залишитися, – тягну його до виходу.

Ми йдемо під акомпанемент скрипок і перешіптувань, йдемо рука в руці… І тільки вже на вулиці під крихтам снігу, що зриваються з чорного неба, я завмираю, зупиняючи Гарта.

– Не пошкодуєш?.. – я не наважуюсь продовжити, але Гарт і без зайвих слів усе розуміє.

– Ні, – він відчиняє переді мною двері мобіля. – Родичі та сім'я – це не одне й те саме. А сім'ю я не втрачав, я її набув.

Ніч. Не встигли ми приїхати... Ну добре, добре, тільки-но встигли переодягнутися в більш комфортний одяг, як вхідні двері грюкнули вперше. Спочатку з'явився мій батько, потім Елара в бальній сукні влетіла в кімнату, застрибуючи з ногами в крісло, наче дівчисько. Ліна та Вітор, не змінюючи традиції, вивалилися з порталу посеред кімнати. І це чудово! Чоловіки захоплено розповідають про свої пригоди, дівчата у потрібні місця слухняно кивають, з усмішкою переглядаючись у моментах, коли оповідання перетворюються на байки про рибу з “о-ось такими очима”.

Атмосфера трохи змінилася, коли охоронний контур сповістив про непроханого гостя, і на поріг будинку ступив, трохи розгублений, Дарен. Спочатку він нічого не говорив, мовчки, пройшов до кімнати, похмуро глянувши на сестру, що зовсім не аристократично розкинулася в кріслі. Сів поруч і тільки після кількох хвилин напруженої тиші спитав, дивлячись на Гарта:

– Навіщо ти це зробив?

– Я зробив те, що треба було зробити давним-давно, – відповідає мій чоловік, (подумати тільки чоловік!) притягуючи мене ближче. – Хочеш пораду, брате? Відтягуй весілля якомога довше і знайди дівчину, яка викликатиме у тебе не почуття гидливості та безвиході, а хоча б симпатію.