Розділ 40

„Життя було б трагічним, якби не було таким кумедним.“

Стівен Вільям Хокінг

Вечірні, по-осінньому сірі, сутінки густішали за вікном, занурюючи кімнату в напівтемряву. Пригортаючи дівчину, що завмерла в кільці його обіймів, Гарт зробив ледве вловимий жест і під стелею кабінету засяяли магічні вогники. Блідо-жовті відблиски лягли на витончені меблі: на два зручні крісла біля масивного столу з акуратним стосом непрочитаних листів, на шафи, книги та артефакти на полицях і спеціальних постаментах.

– Що ж, певно, я все ж таки представлю вас офіційно, – порушив тишу Гарт, коли тиша у кімнаті, стала надто гнітючою, і зробив крок до одного з крісел, запрошуючи наставника сідати навпроти, а Олексану залишаючи поряд з собою. – Віліас Ді Астер – мій начальник і наставник, який практично замінив мені батька. Олексана Анісса Алістер – моя дружина.

– Що? – Олексана подивилася на нього круглими, повними нерозуміння очима, ніби питаючи: «Яка дружина? Яка Алістер?»

У Гарта і самого була приблизно така реакція, коли він побачив, що родова мітка змінилася, і зрозумів, який дар насправді піднесла їм Тауна в стародавньому храмі.

– Що це означає, Гарте? – спитав Віліас суворо, вперше за останні кілька хвилин відводячи погляд від дочки, чого Гарт і домагався.

– Вирішив, що треба розрядити атмосферу. Ніщо так не приводить до тями після несподіваної звістки, ніж ще більша несподіванка, – знизав плечима Гарт, але Олексану така відповідь не влаштувала.

– Зовсім з глузду з'їхав з таким жартами? – вона спробувала було відсунутись подалі, але він тільки сильніше стиснув її долоню, знову притягуючи до себе в обійми.

– Ще не зовсім, але твої старання у цьому процесі вже оцінив.

– Знаєш, я, мабуть, і помітила б, і запам'ятала, якби раптово вийшла заміж…

– Подивися на своє ліве зап'ястя – тихо прошепотів Гарт і, поки дівчина закочувала рукав, вже голосніше додав – Віліас, наставник, трохи з запізненням, але я Гарт Ар Алліус, відтепер Гарт Алістер, прошу руки вашої дочки, що носить ім'я Олексана Анісса Алістер. Обіцяю любити її піклуватися про неї, бути її захистом і опорою, і нехай Боги і Стихії будуть свідками моєї клятви.

– Я навіть не знаю, що сказати, – Віліас стомлено відкинувся у кріслі.

– Підтримую… Я може і не проти, але пазл аж ніяк не складається. Що це за карусель із іменами? І звідки взялося ось це... – дівчина підняла ліву руку, на якій тонкими золотистими лініями переливався малюнок у вигляді обплетеного трояндою кинджала.

Віліас зреагував миттєво, один рух і він уже стоїть біля Олексани.

– Новий рід? Як?

– Що означає «новий рід»? – не витримала Олексана, нетерпляче дивлячись на чоловіків, що задумливо переглядаються.

– Перш ніж я почну, Віліасе, відкрий будь ласка свою родову книгу, – попросив Гарт.

Наставника вмовляти не довелося, Гарт бачив, що він уже й сам почав здогадуватися про те, що сталося. Невелика книга з сірою, наче зробленою зі сталі, обкладинкою, прикрашена буквально вплавленим у її поверхню кинджалом, відкрилася легко, наче тільки цього й чекала. А погляди трьох людей схрестилися на одному короткому рядку.

– Олексана Анісса Алістер, – прочитав Віліас трохи хрипким голосом, розуміючи, що все сказане правда, його дочка жива, ось вона тут, та ще й одружена з його найкращим учнем. – Як?

Нічого не кажучи, Гарт виставив уперед руку, подумки читаючи заклинання заклику, а через секунду в його руках з'явилася книга, наче виточена з дорогоцінного каменю. За розміром вона була не надто великою, легко вміщаючись у долоні, однак у ній таїлася дивовижна сила, ціну якої міг зрозуміти не кожний.

– Нагадує кристали з храму Туани… – запитально подивилася на Гарта Олексана. – Що це?

– Родова книга. Наша з тобою, – Гарт відкрив перший розворот, на якому рівними витонченими літерами були написані лише два імені: "Гарт Алістер "Олексана Анісса Алістер”.

– Але як?.. – Олексана обережно провела пальцями по тонких білих пластинах-сторінках, наче боячись, що літери зникнуть. – Я вже нічого не розумію, – похитала вона головою.

– До вчорашнього дня, я вважав, що для того, щоб створити магічну родову книгу, треба виконати дві умови: не бути членом жодного магічного роду і знайти сильну основу для майбутнього артефакту.

– Основу?

– Головний елемент, який стає накопичувачем та джерелом сили та пам'яті роду, – пояснив Гарт.

– В основі нашої родової книги – кинджал вищого демона, який наш предок здобув у бою, захищаючи імператорську сім'ю, за що й отримав маєток та приставку Ді до імені. Символ і накопичувач роду Астер, – Віліас закотив рукав, показуючи Олексані візерунок кинджала на зап'ясті.

– У кожного стародавнього роду своя легенда, своя історія, – кивнув Гарт. – Але стати артефактом може не будь-який предмет, а тільки той, що має сильну магію та особливе значення для майбутнього роду.

– Тобто ти не жартував, і ми справді…

– Одружені.

– Очманіти… Оце подарунок від Богині.

– Подарунок… – Віліас трохи спантеличено перевів погляд з дочки на Гарта. – А чи не хочеш ти мені, сину, розповісти, як давно ти знаєш, що Олексана моя дочка?.. І як так вийшло, що вона взагалі опинилася у тій пентаграмі та світі демонів? – з кожним словом, погляд Віліаса ставав суворішим.