Розділ 33

„У житті довжиною в пів подиху

Не плануй нічого, крім Кохання…“

Джалаледдін Румі

Бувають такі моменти, коли секунда тягнеться вічність... Принаймні так мені зараз і здавалося. Ніби час сповільнився, насилу пересуваючи стрілки на циферблаті... І йому було від чого завмерти, я й сама боялася поворухнутися, адже картина, що відкрилася перед нами, жахала.

Величезна фігура з монструозними рогами, довгі вигнуті руки, вкриті лускою дивної форми, що нагадує блискучі трикутні пластини. Алар стоїть у колі намальованої ним пентаграми, лінії якої горять ліловим полум'ям. Він намагається закликати магію, але марно. Його сковує демонічна сила та страх, розуміння того, що він попався у власну пастку.

Різкий ледь помітний рух і гострі, вигнуті півмісяцем пазурі демона пронизують тіло Алара, піднімаючи його над землею. Я стримую крик, сильніше притискаючись до Гарта, але погляд не відводжу. Якщо це і наша майбутня доля, я не стану ховати очі. Я сильна, я смілива – як мантру тверджу лише міцніше стискаючи зуби. Перед очима постає спогад, у якому мама поодинці відчайдушно бореться з тваринами, і я розумію, що просто не можу її підвести. І Гарта не можу підвести, адже він через мене тут…

Темно фіолетові джгути все ще оперізують фігуру Алара. І хай я розумію не все, що відбувається, та Гарт тихо шепоче мені на вухо:

– У світі демонів вся енергія пов'язана з емоціями та почуттями. Демони неспроможні існувати, не поглинаючи емоції. Навіть рослини та тварини, можливо, мінерали, але це точно не відомо. Хтось віддає, хтось забирає. Якщо взяти по краплі звідусіль, це не буде небезпечним, але в нашому світі вони можуть поглинати енергію тільки розумних істот і краплі їм вже недостатньо.

– А є спосіб…? – навіть не знаю, як сказати. Спосіб не бути з'їденим демоном?

– Є шанс, що наша енергія не припаде йому до смаку.

– І він нами вдавиться?

– Може сарказм гірчить, а він гурман, – сказав Гарт ніби жартівливо, але я помітила, що його рука все ще лежить на рукоятці ритуального кинджала так, ніби його в будь-яку мить доведеться пустити в хід.

– Гарт ар Алліус, невже треба було опинитися на межі життя і смерті, щоб ти нарешті став схожим на людину?

– Це тимчасова акція.

Я на це тільки нервово хмикаю, але для істерики ситуація все ще дуже недоречна. Лілові джгути немов живі змії плетуться по землі та повітрю, підповзаючи все ближче до нас, заповнюючи весь простір навколо… Я намагаюся відштовхнути один із потоків, але Гарт мене зупиняє.

– Не варто, вони безпечні, принаймні поки що. Дивись на мене. Я з тобою.

– Ага, а я з тобою. І демон разом з нами… Весела компанія, можемо влаштувати рок-гурт і летіти у тур просторами всесвіту. Гарантую фанати будуть верещати... від жаху.

“Ми тут заїхали до вас,

Привіт, бонжур, хеллоу.

Тільки, прошу, не їжте нас,

Попийте молочко-у…”

За шкідливість роботи, так би мовити…

Якби в цьому світі були менталісти, вони, напевно, збожеволіли занурившись у калейдоскоп моїх думок у цей момент.

Обривки, що спливають у свідомості, варіювалися від пісеньки Сіда з льодовикового періоду "обід, смачнючий обід" до "відчепіться від мене я в будиночку" і бажання накрити голову руками, заплющуючи очі.

Може анекдот йому розповісти, цьому демонові? Якщо він страхом живиться. Раптом вирішить, що від такого дурнуватого делікатесу, як ми, в нього буде енергетичне отруєння?

У будь-якому разі, чи то мої думки матеріальні, чи то міміка дуже виразна… Хоча швидше вірніша версія Гарта, але схоже ми дійсно припали не до смаку. Варто було тілу Алара торкнутися землі, а демонові обернутися в наш бік, він скривився, наче його змусили різати цибулю!  

Цікаво наскільки демони примхливі? От би він одразу стрибнув у портал, і все… Але демон і не думає розчинятися в фіолетовому мареві, він робить крок у наш бік, Ферама, що весь цей час кружляла навколо пентаграми – крок до нього. Тихий попереджувальний рик від моєї захисниці, і демон завмирає, перевівши погляд з кішки на мене і назад. Ось він розправляє ширше плечі, в його руках сяють фіолетові іскри, я вже готова до того, що він нападе першим, але натомість він киває ферамі та розвертається, відступаючи на крок назад.

Чується гуркіт, і повітря навколо стає миттєво сухим настільки, що дихати неможливо. У горлі наче пустеля, а перед очами всюди лілові потоки та іскри. Хоча ні, не іскри – пісок! Я чіпляючись руками за плечі Гарта, для надійності охоплюю його ще й ногами. Крізь пісок я бачу фераму, яка вперто намагається пробратися до нас крізь потоки магії. А наступної секунди все завмирає. Пісок, дрібним, блискучим ліловими пилом застигає в прозорому, ніби в морозний день, повітрі. Невидимою хвилею нас підкидає вгору, очі засліплює спалах, самі ж ми так само швидко, як підлетіли вгору, падаємо на землю.

Від нестачі повітря легені горять вогнем, у очах пісок, руками стискаю щільну плащ, дряпаючи пальці до крові об металеві заклепки. Я лежу на чомусь м'якому, на комусь. Наче є багато варіантів... Очі сльозяться, але мені вдається трохи озирнутися. Треба зрозуміти на якому ми світі... Хоча, судячи з того, як мені погано і з того, як крехтить піді мною Гарт, ми живі, і це вже привід для радості!