Розділ 29

Гарт Ар Аліус

Те, що в його кімнату хтось пробрався Гарт відчув одразу. Він спеціально не ставив додаткового захисту, залишивщи тільки сигнальні маячки. Студентам і на думку не спаде лізти в кімнати до некроманта, викладачі тим паче не стануть, а отже зайві перестороги викликали б занадто багато питань.

У кімнату він заходив, завчасно розкинувши пошукове заклинання, що ледь помітним мереживом охопило весь простір навколо. Але вже за мить напруга щезла з його очей і він прибрав  руку від захисного амулету. Потреби в ньому немає, а ось знайома мітка, яку він залишив на одній занадто активній студенці, присутня.

Що Олексана намагалася в нього (точніше у майстра Азарата) знайти? Навіщо розіграла цю сценку з нещасним коханням, та ще й так щиро, що якби він не був цим самим її “коханим” повірив би? А головне, він сам зізнався їй, що збирається поїхати?.. Відповідей на ці запитання Гарт не знав і не надто про них замислювався. Просто виконував свої обіцянки та робив свою роботу. Доступ до Ферами у Олексани тепер є, та й під наглядом буде: два тижні їй не вийти з академії, допоки відпрацювання не закінчиться, навіть привід шукати не довелося. Хоча й це не гарантія… Не у випадку з Олексаною.

Але це завтра, а зараз він стоїть біля портальної арки, спостерігаючи, як у його бік розлюченою фурією мчить дівчина. Сам того не помічаючи Гарт трохи посміхається, глибоко всередині тріумфуючи. Вона прийшла.

Високі арочні склепіння з вітражними вікнами, тонкі потоки магії, що сплітаються під безліччю прозорих куполів різної форми, крізь які можна навіть побачити небо і жовтогаряче листя, що без поспіху кружляє над містом. Олексана між тим зупиняється за крок від нього настільки різко, що темні локони за інерцією випереджають її, ледь не торкаючись Гарта, і одразу вкриваючи обличчя дівчини темним водоспадом. Роздратовано здувши особливо докучливе пасмо, вона рукою відмахується від розпатланого волосся і навіть набирає повітря для гнівної промови, але так нічого і не вимовляє зустрівшись з його уважний поглядом.

Він чекає... Навколо шумлять колеса тачок, не змовкають розмови, звучить якась музика, блимають яскравими спалахами портали, а вони стоять, мовчки роздивляючись один одного. В кишені лежить пропуск на терміновий портал поза чергою, яким він чомусь і не подумав скористатися. А чому саме?.. Декілька хвилин не мають значення в дрібницях, але часом стають вирішальними в дійсно важливому. І це важливе змушувало його сьогодні вперше не квапити час. Черга зсувається і Гарт робить крок у бік порталу.

Але для Олексани цей короткий крок стає закликом до дії.

– Ти обіцяв мені допомогти! – каже вона, і Гарт зупиняється.

– Я дотримаюсь обіцянки.

– І тому збігаєш, так? А мені тебе шукати, як вітру в полі? А якщо тебе ранять чи ти загинеш. А якщо...

– Закохалась у мене? – запитує він її, ледве стримуючи магію та усмішку, спостерігаючи як Алексана роздратовано підіймає погляд.

Вона здається і не помічає, що люди починають обходити їх стороною. Дійсно не відчуває тиску його сили?

– Що? Ще чого. Ні! Щоб ти знав, я взагалі кохаю іншого.

– Невже? – погляд некроманта стає темнішим, а коло відчуження навколо – більше.

– Так!

– Дуже цікаво. Кого?

Дівчина секунду вагається чи то не знаючи, що відповісти, чи не наважуючись, але зрештою говорить цілком упевнено.

– Азарат… Ого-го який маг. Зрозуміло!? Я йому життя врятувала, між іншим, – випалює вона, але Гарт несподівано щиро усміхається, роблячи крок до дівчини.

– Цілком схвалюю твій вибір, – каже Гарт і розвертається, йдучи до порталів, але раптом завмирає.

Олексана все ще здивовано стоїть на місці, а Гарт різко обернувшись, задумливо і навіть насторожено розглядає її так, наче бачить уперше.

"Віддати тій, хто двічі освідчиться в коханні, не зізнавшись жодного разу" – ці слова раніше здавались йому безглуздими, та тепер невеликий медальйон ніби пропалює дірку в кишені, не дозволяючи йому піти.

От відьма! Її пророцтва завжди збуваються... Але такі знаки не до добра. У всіх пророцтв найчастіше одна мета – вберегти від біди. І тепер, вкладаючи у витончену долоню тонкий ланцюжок з сірим непримітним медальйоном, Гарт одночасно відчував спокій (адже тепер у Олексани буде ще один додатковий захист), і тривогу (адже це означає, що їй може загрожувати небезпека).

– Одягни і не знімай в жодному разі. Зрозуміла мене? – він м'яко підняв її підборіддя, змушуючи подивитися йому прямо в очі, ніби намагаючись прочитати у них відповідь. – Зрозуміла?!

– Та зрозуміла, я зрозуміла! – вивернулася дівчина, все ще не розуміючи, що відбувається, і що це за зміни в настрої. Але Гарт знову розвернувся, ідучи так швидко, ніби за ним хтось женеться. Або він за ким…

Темна постать розчинилася в білому мареві, а через мить Гарт вийшов з мерехтливої арки в будівлі головної портальної станції Естола, столиці імперії Ерторан. Поправивши темні рукавички і відкинувши незвичні хвилюючі почуття, некромант розкинув мереживо пошукового заклинання. Про амулети і пророкування він подумає пізніше, зараз треба вивести на чисту воду Алара. Бажано до того, як він спробує знову принести когось у жертву в марній спробі пробити прохід у світ демонів.