Розділ 17

"Людина назавжди прикута до минулого: як би далеко і швидко вона не бігла – ланцюг біжить слідом."

Фрідріх Ніцше

Гарт Ар Аліус 

Тихо віє вітер серед домівок, час від часу підхоплюючи, підіймаючи у небо поодиноке сухе листя. Місячне сяйво мерехтить на вікнах і дахах, плутається у відблисках вітражів і мозаїки, губиться у тінях. Таємнича, навіть урочиста ніч. Немов сама богиня долі Тауна спустилася у місто, шлейфом залишаючи на вулицях химерні переплетення сузір'їв.

Гарт сидів на підлозі, в єдиному місці куди з невеликого, розташованого під самою стелею, вікна потрапляло хоча б трохи світла. Кабінет потопав у темряві, а некромант слухав... Слухав гуркіт майстерень з робітничих околиць, слухав пісні цвіркунів та шелест листя. На фортечній стіні, несли свою службу стражі, змінювалися варти. Із таверн, у яких не вщухало нічне життя, долинали галасливі п'яні пісні... Шепіт у темних провулках, тихі кроки і ледь помітні шерехи… Всі звуки навколо зараз оточували мага темним всепоглинаючим туманом.

На душі було неспокійно. Час іде, а Алар не залишив жодної зачіпки. І це вічне напруження, нескінченне очікування... Немає нічого гіршого за невідомість.

Що він збирається робити? Чий образ обрав? Кого призначив жертвою наступного ритуалу, що нібито повинен допомогти йому піднестися? Алар ніколи не був божевільним, Гарт у цьому певен. Безпринципний, самозакоханий, вчений до мозку кісток, і він точно знає, що й для чого він робить. Він прораховує ходи, і що ще гірше має особливе, майже звірине чуття. Одне те, що Лімакс став єдиним із верхівки «Загибелі корони», хто уникнув покарання, свідчить про те, що він серйозний супротивник. Саме тому, Гарт уже яку ніч проводив без сну, слухаючи...

Місто огортала магія: стародавні храми, захисні артефакти. Щоб відчути серед різноманітності кольорових потоків і заклинань потрібну енергію, була потрібно чимало сил. І він отримав нагороду за свою впертість. Різко розплющивши очі, Гарт глянув у вікно, за яким тиха сонна ніч не відрізнялася від сотень таких же нічим, крім напрочуд ясного неба… Тим не менш некромант в одну мить підскакує на ноги, вихоплюючи з кишені портальний амулет, і робить перший крок вперед, щоб наступний зробити вже на околиці лісу.

Темні силуети вигнутих дерев на тлі місячного неба здавалися плоскими декораціями до невідомо ким поставленої вистави, кам'яні доріжки стелилися між могилами, огинаючи білі квіти. У напруженому очікуванні Гарт зробив кілька кроків між сірими статуями. Він був готовий зустріти Алара або навіть одного з монстрів підпільних лабораторій, яких навіть зараз, через рік, все ще знаходять по всій імперії. Але чого Гарт не очікував так це того, що в нього з розбігу вріжеться якась дівчина. Звісно, коли позаду неї з'явилася демонічна тварюка, все стало на свої місця, та часу здивування та сумніви не залишилося. Темна вуаль зірвалася з кінчиків пальців раніше, ніж некромант встиг подумати, і раніше, ніж вигукнув попередження. На щастя дівчина і без нього вчасно здогадалася відскочити у бік. Ферама ж, оповита заклинанням, притиснулася до землі, намагаючись скинути вуаль, і тепер була умовно безпечна. Пожираючи магію та емоції, ці істоти залишаються практично беззахисними перед некромантією. Занадто схожі ці сили структурою, занадто різні характером. Бурхливий потік та холодний камінь. Нестримні емоції демонічної сили та суворий контроль над розумом у некромантії. Принаймні так вважалося протягом багатьох століть.

А зараз перед ним стоїть студентка-некромантка з одним колом сили, що вже ненормально, і заявляє, що вночі вирішила просто прогулятися цвинтарем, і оскільки самій іти страшно (страшно непристойно) взяла за компанію скелета. Нещодавно піднятого, з дивною прив'язкою... Нитка сили виднілася дуже чітко, вона міцним джгутом обплутувала енергетичне джерело кістяка, але, що дивно, навіть без спеціальних рун. І ось те, яким чином дівчина з крихтами сили зуміла створити подібну прив'язку, однаково цікаво і підозріло.

Алар ховається в академії стихій, вона опиняється тут саме в той момент, коли цвинтар буквально просочений аномальною, демонічною, іншими словами, магією… Ризик неприпустимий, і недовго думаючи, Гарт відокремлює від вуалі ще пару джгутів, для всіх присутніх. Хто вона, злочинниця, жертва або випадковий свідок, можна дізнатися і пізніше. Але, перш ніж відкрити портал в управління, Гарт зобов'язаний перевірити все.

Він оглянув випалене коло на землі. Поява тварюки не залишила жодного сліду від проведеного ритуалу. Однак той спалах сили, що так насторожив некроманта, тягнувся до зовсім іншого місця. І він ішов туди, куди кликала його магія, слухаючи, як невдоволено виє ферама , нездатна звільнитися від пут, і обурено бурмоче щось Олексана. Коли поряд пролунав протяжний стогін, він насамперед подумав, що щось трапилося саме з нею. Чого ще чекати від студентки, яка без будь-якої підготовки вступила на факультет некромантії, і при цьому ще якимось дивом триматися на плаву, досить успішно справляючись з більшістю дисциплін. Така удача чи все ж таки впертість могла б захоплювати, якби не здавалася такою підозрілою. Як і шурхіт, що повторився десь у кущах, і до якого, не менш здивована, дівчина навряд чи причетна.

– Тримайся за мене. Якщо скажу, біжи, слухаєшся беззаперечно. Зрозуміла?

– Як я побіжу? Адже ми пов'язані… – пробубніла дівчина ледве чутно, показуючи на нитку вуалі на своїй руці. Але вбік все ж таки відійшла.

На цей раз у центрі спіралі лежав хлопець. Скорчившись від болю, він з останніх сил тримав біля грудей руки, що ледь світилися у нічній пітьмі, але це вже не допомагало йому зцілитися.

• – Це ж Торес! – виглянувши з-за плеча некроманта, кучерява студентка ошелешено оглядала сліди ритуалу.