Розділ 14

„Великі звершення досягаються не силою, а завзятістю.“

Семюел Джонсон

– Ласкаво просимо до гуртка “криві лапки”.

– Може «вмілі ручки»? – питає Ґула, виглядаючи з камінної стіни.

– Та ні, я все правильно сказала. Судячи з результатів, принаймні…

Ми обидві прискіпливо оглянули Кешу і я, не стримавшись, засміялася.

– Я чудддовисссько, так? – прогуркотав скелет, крутячись навколо себе і намагаючись розгледіти своє нове вбрання.

Ну не могла ж я залишити його ходити голяка. Пардон, але це моветон. Ну а шила, з того, що було… Нижньої спідниці рожевої сукні та залишків чиєїсь форми, які Шаа віддала мені на поталу. Ось костюм і вийшов трохи екстравагантний. Оригінальна модель "Диво-дивне".

– Слухай, Кеша. Виглядаєш просто неймовірно, повір! Неповторно, – запевняю я його, ледве стримуючи сміх, піднімаючись з трави та збираючи, розкидані по пледу, підручники.

До вечора ще далеко, а мені треба ще розібратися з каміннями сили і дізнатися, чи можна використовувати мої стрази, як міні-накопичувачі. Без інструкції, я вже пробувала закачати силу. Чорні вугілля мене вразили. А Кеші потрібні батарейки, на випадок, якщо я опинюся занадто далеко. Все-таки я вже встигла до нього звикнути. Ще пощастило, що Гула, як охоронна елементаль, вміє накладати щит з ефектом невидимості на деякі ділянки академічної території.

– Гаразд, мені вже час бігти. Гула догляди Кешу, будь ласка, у мене ще кілька пар, закінчу, і ми підемо творити чудеса.

Або витворяти. Тут вже як вийде.

У просторій аудиторії зібрався перший курс. Лекції з основ стихійної магії були обов'язковими для всіх і, хоча майстер Лімар Кірс володів лише стихією води, він ніяк не виділяв рідного факультету, і мені це імпонує. Можливо, частково в цьому винна ще його харизма, через яку половина дівчат не зводила з симпатичного молодого мага очей. Але як справжній учитель він пояснював базові основи магії з таким натхненням, що на його лекціях не було жодного байдужого студента. Хтось погоджувався, хтось сперечався, хтось, як я, просто слухав усі версії, мотаючи на вус.

– Вам, звичайно, відомо, що енергетичне джерело всіх розумних істот… – молодий майстер з коротким їжачком світлого волосся, відкинувши мантію недбало сперся на кафедру, скануючи поглядом аудиторію, – треба відзначити відомих нам, розташовується де?

– Трохи правіше серця, – пролунало з перших рядів.

– Якщо бути точніше, основна його постійна концентрація знаходиться в грудині, – довгій плоскій кісточці, завдяки якій ваші ребра не розповзаються в різні боки. Але про це вам краще розкажуть некроманти та цілителі, а ми все ж таки говоримо про магію. Отже, ви вже пройшли перевірку, кожен знає розмір свого джерела, але не всі розуміють, що це означає.

– Чому не розуміємо? 10 кіл – ти крутий. Одиниця – ти фактично бездар, – по рядах прокотився схвальний гомін, але викладач тільки посміхнувся на це.

– Поширена помилка пані та панове. Так, вважається, що маги першого кола мало на що здатні, але у кожної монети дві сторони.

– Які можуть бути плюси у тому, щоб бути бездарністю?

Актуальне питання, мені теж цікаво.

– Уявіть, що велике джерело – це таз, а мале – миска, – над столом застигли дві посудини, заповнені водою. Якщо вам треба лити повільно і потроху ви візьмете миску. Це логічно: її легко підняти, легше контролювати потік. З невеликої миски почав витікати тонкий струмінь, розчиняючись у повітрі, не встигнувши торкнутися підлоги.

– Якщо ж ви забули витягнути вогненний куб з печі і тепер ваша кухня палає, навряд чи ви будете шукати миску. Води потрібно багато й одразу, а отже, вибір очевидний. Але, звичайно, ви можете сказати, що це все лише домисли. Тому пропоную провести експеримент. Отже, мені потрібен найсильніший і найслабший за загальноприйнятою школою студент, і я доведу вам протилежне. Торес Ді Стевол, та Олексана Чорна.

От же ж, знайоме ім'я… Причому обидва…

Незважаючи на те, що захотілося сховатися за спинами однокурсників, благо сиділа я досить далеко, довелося, гордо тримаючи голову, підніматися на весь свій півтораметровий зріст. Могла б навіть не пригинатися, мене б не помітили, але ж ні, йду вздовж рядів, а позаду вже чутно сміх і балачки. Ну нічого. Я особистість творча, а отже, непередбачувана. Сама не знаю, що накою. Тож нехай сміються. Поки що…

– Отже, – радісно потер руки майстер, не зводячи з нас яскравих блакитних очей. – Завдання максимально просте. Я даю вам по два камені сили, один маленького об'єму другий великий. Ви просто повинні їх заповнити. Запитання є?

– Як?

– Що як? – здивовано глянув на мене викладач.

– Як силою заповнювати? – під дружний регіт студентів і єхидну посмішку Ді Стевола повторюю я, нітрохи не соромлячись свого питання.

По суті, тільки заради відповіді на нього я тут стою.

– Що ж, ви, я так розумію, тільки недавно відкрили свій дар. У цьому немає нічого страшного. Магія будується на контролі сили. Вам потрібно заспокоїтися, максимально абстрагуватися від усього, що відбувається навколо, від усіх емоцій, як на заняттях з медитації… – хм, думаю він не зрадіє, якщо я почну засипати на ходу, як на цих самих медитаціях. – Уявіть максимально чітко, чого ви хочете. Сконцентруйте силу та помістіть іскру в камінь.