Розділ 9

„Є два способи розповсюдження світла:

бути свічкою або дзеркалом, яке її відбиває.“

Френсіс Бекон

Гарт Ар Аліус

Місяцем раніше. Шалтар, найбільше приморське місто імперії Ерторан.

Місто огортав ранковий туман, з берега долинали крики чайок і лайка матросів. Портові склади височіли вздовж вулиці безликими сірими коробками, просоченими запахом риби та морської солі. Гарт глянув на жовтуваті, викладені піщаником, стіни і мимоволі повів плечем, поринаючи в неприємні спогади.

Рік тому він уже приїзжав сюди, у це місто. Тоді змовники були ще на волі, безупинно намагаючись знищити представників імператорського роду, перевертні-напівкровки та діти-сироти з магічними здібностями безслідно зникали, опиняючись у підпільних лабораторіях. Гарт завжди намагався здаватися байдужим, стримувати емоції, але навіть він ніколи не зможе забути цих дітей – виснажених змучених майже до смерті. Він роками бився з жахіттями аномалій, і щоразу переконувався – немає монстра страшнішого за людину. Саме його, одного з цих монстрів у подобі людини, він повинен знайти, доки не стало занадто пізно.

Майже місяць некромант провів у цьому місті, намагаючись вийти на слід Алара, але щоразу опинявся на крок позаду. Ось і зараз він відчував, як час вислизає крізь пальці. Швидкі кроки лунали по провулку. Тонка майже невидима пошукова магія тягнеться від руки некроманта відкидаючи зелені відблиски на його обличчя і зникаючи в темряві арок-переходів. На хвилину Гарт зупинився, наче прислухаючись. Щось не давало йому спокою в цій мертвій тиші довкола. Запах сирої землі та озону – магія смерті та чиста енергія.

Не даючи собі й секунди на роздуми, Гарт зробив крок у темряву, щоб у наступну секунду ухилитися від крижаної брили, що стрімко летіла у його бік, і активувати амулет захисту. Одночасно з цим у нападника вирушили десятки згустків паралізуючого заклинання. Темрява спалахнула, і нарешті, Гарт відпустив контроль над силою, дозволяючи їй миттєво заповнити простір, зчитуючи обстановку.

Старий глухий двір, з порослим мохом і травою занедбаним фонтаном, колись, напевно, був затишним, але не зараз. Променів світанкового сонця, що ледве визирнуло з-за обрію, було недостатньо, щоб яскрава зелень надала цьому місцю менш похмурого вигляду, і зараз цей двір швидше нагадував бездонну, заповнену темрявою криницею.

На дні кам'яного фонтану, з намальованими магією стародавніми символами, лежала дівчина. Бліда посіріла шкіра, червоні потоки, що спіраллю розходяться від її грудей по виплавлених у монолітній плиті жолобках. Дивно, але незважаючи на рани, вона була ще жива… Як однак і її мучитель, що саме зірвав з себе останнє заклинання паралічу.

Тих секунд, які Гарт витратив на мале зцілення для дівчини (єдина доступна некромантам магія зі школи життя) Алар, а це був саме він, витратив на те, щоб звільнитися від пут і тепер навпроти некроманта стояв молодий впевнений у своїй перевазі маг.

– Не сподівайся, вона мертва, – промовив Алар, з усмішкою відпльовуючи кров із розбитої після невдалого падіння губи, і відкидаючи назад світлі пасма.

– Як і ти, – відповів Гарт, намагаючись якомога непомітніше накинути на Алара вуаль жаху, аби тільки не дати скористатися енергією, що залишилася в пентаграмі.

– Як і ти! – посміхнувся ще ширше Алар.

А наступної миті вони одночасно підняли руки, закликаючи магію. На мить піддавшись впливу магії смерті, Алар наче розгубився… Він впав на землю, скований кам'яними ліанами, і здавалося все скінчено. Та в наступну ж секунду він вже зловтішно розсміявся, скидаючи на некроманта переможний погляд і, роками непрацюючий фонтан розлетівся в тріски від потоку води, що хлинув з нього. Водяний смерч упереміш з уламками все наростав, погрожуючи зруйнувати сусідні будинки, почулися крики городян, що прокинулися від гкркоту, дзвін шибок, гул вітру, і каменів, що розбивалися в пил.

З останніх сил Гарт побудував захист, піднімаючи темні іскристі зеленими блискавками стіни туману, стискаючи їх навколо стихії, що розбудив Алар. Наче налякане кошеня вона поступово стиснулася, припадаючи до землі, розливаючись хвилями під ногами некроманта, немов лащачись, просочуючись крізь щілини великих місцями зруйнованих плит, але свою справу вона виконала. Звідусіль корінням стирчали з плит кам'яні ліани та уламки. Алара не було...

• – Не ворушись! ­– різкий вигук пролунав позаду некроманта одночасно з ледь чутними сплесками порталів і шумом мобілів, що спішно під'їжджали до провулку.
• – Ви запізнилися, – похмуро кинув Гарт, миттєво впізнаючи голос і, не обертаючись, підходячи до фонтану, з полегшенням відчуваючи, що дівчина ще жива.
• – Маги бойової зірки розосередилися по двору, невдоволено поглядаючи на некроманта, поки старший впевненим кроком наближався до Гарта.
• – Що тут сталося? – високий чоловік років сорока п'яти в легкій броні і з магічним жезлом напоготові нарешті зупинився поряд з Гартом. За протоколом він мав представитися та показати особистий розпізнавальний амулет департаменту магічної безпеки, але зараз у цьому не було потреби. Як і Гарту не було необхідності називати власне ім'я командиру однієї з численних груп, в яких він встиг попрацювати за попередні кілька місяців.
• – Ритуал сили. Дівчина не маг, але чисте джерело. Таку важко знайти, а отже, була причина, чому потрібен був саме цей тип енергії.
• – Де маг?
• – Пішов. Якби ви поспішили, мали б честь познайомитися з ним особисто, але ви, вочевидь, були зайняті чимось важливішим.
• – Ми група швидкого реагування, а не посох-рятівник. Твоїм завданням було його затримати!
• – От і реагуйте, – Гарт показав на тіло, що розпласталося на плиті, – Віддайте дівчину лікарям, вона важливий свідок, і розберіться з місцевими стражами.
• – Мені потрібен звіт!
• – Звітую я тільки перед своїм безпосереднім начальством, і це відтепер не ви. Починайте, – різко відрізав Гарт, розвертаючись до непримітних дверцят у стіні і дістаючи з кишені невелику кісточку, покреслену рунами.